Ти нічого не здобудеш у суді! глузливо реготав колишній. Але коли до зали увійшов адвокат дружини, повітря згусло, і він раптом зівяв
Його сміх луною котився порожніми коридорами суду штучний, отруйний. Навколо нього тіснилася «свита»: претензійний адвокат із шкіряним портфелем та його мати, що дивилася на мене зі штучним співчуттям, за яким ховалася зневага.
Ми просто хочемо, щоб ти залишила Олега у спокої, промовила вона солодко, але в її очах блиснула отрута. Він і так натерпівся.
Я дивилася на Олега, на його вихолене обличчя з маскою непорочності. Людина, що роками нищила моє життя, тепер стояла тут у ролі потерпілого. І всі йому вірили.
Мій державний захисник блідий хлопець, що частіше дивився в стіну, ніж на мене, метушився з паперами, ніби вже здався. Ще на першій зустрічі він порадив мені «у будь-якому разі досягти згоди».
У нас є свідчення сусідів, продовжував кпити Олег. Всі чули, як ти верещала. Як ти не стримувалася.
Він майстерно опускав подробиці. Наприклад, те, що я кричала, коли він зачиняв мене у ванній. Або коли знаходила його переписку з іншими. У його версії я була божевільною. А він невинною жертвою, що страждав від «такої дружини».
Я оглянула залу. Люди дивилися на нас. На нього з розумінням. На мене з осуду. Хотілося провалитися крізь підлогу. Я була готова на все, аби це скінчилося. Та десь глибоко жеврів вогник, що не давав здатися.
Тієї ж ночі, після першої зустрічі з його адвокатами, я в розпачі подзвонила старій подрузі з університету, яка працювала юристом. Я не просила допомоги просто виплакалася. Вона слухала мовчки, а потім сказала: «Я знаю одну людину. Він специфічний, але такі справи його спеціалізація. Даю тобі його номер». Я нічого не очікувала.
Подивися на себе, Марічко. Ти самотня. Хто тобі повірить? прошипів Олег, нахиляючись ближче. Його парфум змішався із запахом мого страху. Ти втратиш усе: хату, гроші, імя. У тебе нічого не залишиться.
І саме тоді двері в кінці коридору відчинилися. Всі обернулися.
Увійшов високий чоловік у ідеальному темному костюмі. Він не схожий на адвоката. Швидше на хірурга чи військового: у його погляді відчувалася безжальна точність. Він швидко окинув усіх очима, ніби скануючи кожного.
Олег нахмурився, його впевненість дала тріщину.
Чоловік підійшов просто до мене, ігноруючи решту.
Маріє Володимирівно? Богдан Олегович, представився він тихо. Його голос був спокійним і твердим. Ваша подруга мені телефонувала. Я вже переглянув доступні матеріали справи. Можемо починати.
Усмішка зникла з обличчя Олега. Він глянув на свого адвоката, потім на Богдана, і в його очах зявився щось нове жах.
Його сміх завмер. Мати схопила його за руку. А коли Богдан відкрив папку і поклав перед моїм приголомшеним захисником товсту справу, Олег опустився на лаву. І я вперше за роки побачила його сльози. Сльози злості й безсилля.
Засідання було лише підготовчим, але напруга в залі була такою, що її можна було відчувати шкірою.
Адвокат Олега, пихатий і самовдоволений, почав першим. Він говорив про мою «нестійкість», про «маніпуляції».
Ваша честь, позивач намагається очорнити мого клієнта, заявив він, розмаху
