Ти нічого не варта, кинув чоловік. Та він і гадки не мав, що його новий директор мій син від першого шлюбу.
Сорочку! Білу! Невже складно зрозуміти?!
Голос Тараса, гострий, як бритва, порубав ранкову тишу кухні.
Він стояв посеред кімнати, затягуючи вузол на найдорожчій краватці, і дивився на мене так, ніби я була дурнуватою служницею.
Сьогодні презентація нового керівника. Я маю виглядати на мільйон.
Мовчки простягнула йому вішалку з ідеально випрасуваною білою сорочкою. Він вихопив її, ніби я крала його час. Тарас був на межі. У такі моменти він перетворювався на кулю злості.
Він зривав злість на мені, на єдиній людині, яка, як він був певен, не дасть відсічі.
Цей новий якийсь вискочка. Хлопчисько, а вже керівник. Кажуть, прізвище Шевченко.
Мої пальці завмерли на кавнику. Лише на секунду. Шевченко. Прізвище мого першого чоловіка. Прізвище мого сина.
Тобі цього не зрозуміти, прорізав Тарас, вивчаючи себе у дзеркалі. Ти ж у нас домогосподарка, сидиш у своєму затишку. Ти ніколи не прагнула чогось більшого.
Він поправив краватку, самозакохано скрививши губи. Ця посмішка була не для мене, а для свого відображення, яке він так старанно ліпив роками.
А я згадала інший ранок. Багато років тому.
Я, заплакана, з маленьким Богданом на руках, і мій перший чоловік Олег, який благав вибачення, що не може нас забезпечити.
Саме тоді, у тій тісній квартирці з капаючим краном, я вирішила: мій син досягне усього.
Я працювала на двох, іноді на трьох роботах. Спочатку, коли Богдан був у садочку, потім у школі. Я засинала над його зошитами, потім над конспектами в університеті. Я продала бабусину хату, щоб він міг поїхати на стажування до Варшави.
Він був моїм основним проєктом. Моїм єдиним стартапом.
Кажуть, він син бідного вчителя, продовжував Тарас, смакуючи кожне слово. Уяви: з нуля до керівника. Такі найнебезпечніші.
Треба показати йому, хто тут головний.
Він згадав, як одного разу на корпоративі, пяний, принизив мого колишнього чоловіка.
Олег прийшов з проєктом. Тарас назвав його «мрійником» і сміявся.
Подай чоботи та крем. Швидко.
Я принесла все. Мої руки не тремтіли. Усередині тиша.
Тарас не знав, що його новий керівник не просто якийсь «Шевченко».
Він не здогадувався, що цей «хлопчисько» співзасновник ІТ-компанії, яку їхня фірма купила за великі гроші, зробивши його керівником.
І він точно не знав, що цей «вискочка» памятає людину, яка змушувала його матір плакати.
Він пішов, грюкнувши дверима.
Я підійшла до вікна, спостерігаючи, як його машина зникає.
Сьогодні Тарас йшов на найважливішу зустріч у своєму житті. Але він не знав, що йде на власний провал.
Вечором двері розчинилися з гуркотом. Тарас влетів у дім. Його обличчя було червоним, краватка розвязана.
Ненавиджу! прошипів він, кинувши портфель.
Ти уявляєш, що він собі дозволяє?!
Я вийшла з кухні, мовчки спостерігаючи. Він метався, як звір у клітці.
Він розірвав мій звіт! Запитав, чи я взагалі його читав!
У його словах я бачила професіоналізм. Це мій син. Мій Богдан.
А в кінці він сказав: «Тарасе, мене дивує, як ви досі на цій посаді». Це була погроза!
Він очікував співчуття. Але я мовчала.
Чому ти мовчиш?! Тобі байдуже, що мене нищать?!
Йому спала «ідея». Очі загорілися.
Я запрошу його на вечерю. До нас.
Я підвела погляд.
Так! Він побачить мій дім, мій статус. А ти він глянув на мене. Ти покажеш, що я маю ідеальну дружину.
Він думав, що це хитрий план.
Але я зрозуміла це мій шанс.
Добре. Я приготую вечерю.
Дзвінок пролунав точно о сьомій.
Тарас кинувся до дверей. На порозі стояв Богдан.
Високий, у костюмі, він виглядав старшим за свої роки.
Богдан Олегович. Дякую за запрошення.
Тарас замахав руками.
Тарас Васильович! Проходьте!
Богдан увійшов і зупинив погляд на мені.
А це моя дружина, Марічка, пробурмотів Тарас.
Ми знайомі, спокійно сказав Богдан.
Тарас завмер.
Як?!
Весь вечір він намагався виглядати впевненим.
А потім він вирішив ударити по мені.
Богдане Олеговичу, вашій матері не пощастило. Її перший чоловік був мрійником.
Я підвела голову.
Ти правий, Тарасе. Я нічого не досягла. В мене був лише один проєкт. Мій син.
Я глянула на Богдана.
Це Богдан Олегович Шевченко. Син того «мрійника». І моє найкраще досягнення.
Тарас зблід.
Богдан підвівся.
Дякую за вечерю. Завтра о девятій чекаю вашу заяву.
Тарас дивився на мене з ж
