Ти нам не рідня, сказала свекруха й переклала мясо назад у каструлю.
Марічка замерла біля плити, тримаючи в руках тарілку. На ній ще залишався соус від гуляшу, який Ганна Петрівна щойно приготувала. Шматки мясо зникали в каструлі один за одним, наче свекруха перераховувала їх поштучно.
Пробачте? перепитала Марічка, не вірячи своїм вухам.
А що тут незрозумілого? Ганна Петрівна витерла руки об фартух і обернулася до невістки. Ми тебе в родину не приймали. Ти сама до нас причепилася.
У кухні стало так тихо, що чути було, як на плиті булькоче борщ. Марічка поставила тарілку на стіл і відкинула пасмо волосся з чола. Руки тремтіли.
Ганно Петрівно, я не розумію. Ми ж з Віталієм пять років у шлюбі. У нас донька…
І що з того? перебила свекруха. Оленка наша кровинка, це так. А ти так і залишишся чужою.
Двері у кухню відчинилися, і увійшов Віталій. Волосся розкуйовджене, сорочка розстібнута видно, дрімав на дивані після роботи.
Що тут відбувається? спитав він, оглядаючи дружину та матір. Чого кричите?
Ми не кричимо, спокійно відповіла Ганна Петрівна. Просто розмовляємо. Пояснюю твоїй дружині, як поводитися в нашому домі.
Віталій нахмурився й подивився на Марічку. Вона стояла бліда, стиснувши губи.
Мам, що ти сказала?
Правду сказала. Що мясо не для всіх. Родина велика, а шматки малі.
Марічка відчула, як до горла підкочує клубок. От і все. Пять років вона думала, що стала частиною цієї родини. Пять років намагалася догодити свекрусі, терпіла її знущання й примхи, сподівалася, що з часом відносини налагодяться.
Віть, я до мами поїду, тихо сказала вона чоловікові.
Який ще до мами? обурилася Ганна Петрівна. Твій дім тепер тут. Чи ти думаєш, що можеш приходити й йти, коли забажаєш?
Мам, годі, Віталій зробив крок до Марічки. Що трапилося?
Марічка мовчала. Як пояснити чоловікові, що його мати щойно дала їй зрозуміти вона тут ніхто? Що навіть тарілка гуляшу для неї забагато?
Я погодую Оленку й покладу спати, сказала вона замість відповіді. А потім заберу її до мами на вихідні.
Це ще навіщо? зворушилася свекруха. Бабуся поруч, нащо дитину кудись возити?
Бабуся вважає, що її мати не рідня, тихо відповіла Марічка. Може, і онучці місце знайдеться десь краще.
Вона розвернулася й пішла з кухні. Віталій схопив її за руку.
Марічко, стій. Поясни нормально, що сталося.
Марічка обернулася. Чоловік дивився на неї з подивом, а свекруха стояла біля плити, вдаючи, що помішує борщ.
Запитай у мами, сказала Марічка. Вона тобі краще розкаже.
У дитячій трирічна Оленка гралася з ляльками. Побачивши маму, дівчинка радісно підбігла до неї.
Мамо! Дивись, я Наталку годую!
Молодчинка, донечко, Марічка присіла навпочіпки й обняла дитину. А ти їсти хочеш?
Хочу! Бабуся казала, що сьогодні гуляш буде.
Буде, сонечко. Тільки ми з тобою поїдемо до бабусі Тетяни.
До маминої мами? зраділа Оленка. Ура! А тато поїде?
Ні, тато залишиться вдома.
Марічка почала збирати дитячі речі в сумку. Сукні, шкарпетки, іграшки усе, що знадобиться на кілька днів. Поки вона складала одяг, у кімнату заглянув Віталій.
Марічко, ну що за дитячі витівки? Через якусь дрібницю їхати.
Дрібницю? Марічка випросталася й подивилася на чоловіка. Твоя мати сказала мені, що я не рідня. Відібрала в мене їжу. Це дрібниця?
Та мало що мати сказала! Ти ж знаєш, вона запальна. Завтра забуде.
А я не забуду, Віталію. Не вперше таке.
Та годі тобі! Мати просто втомилася. На роботі проблеми, от і сорвалася.
Марічка засміялася, але сміх вийшов гіркий.
Втомилася вона. Пять років втомлюється. І все на мені зриває.
Та не звертай уваги!
Не звертати уваги на те, що мене у власному домі чужою називають? Віталію, ти сам-то чуєш, що говориш?
Віталій пройшовся кімнатою, потираючи потилицю. Жест знайомий так він робив завжди, коли не знав, що сказати.
Марічко, ну куди ти подінешся? Ми родина. У нас дитина.
Саме тому я й їду. Не хочу, щоб Оленка чула, як її маму принижують.
Хто тебе принижує? Мати висловила свою думку.
Свою думку? Марічка перестала складати речі й уставилася на чоловіка. Віталію, вона відібрала в мене їжу! Сказала, що я чужа! Це думка?
Ну… може, різко сказала. Але ти ж розумієш, мати все життя сама тягнула нашу родину. Батько рано помер, вона нас з братом підняла. Звикла все контролювати.
