Ти йому ніхто, сказала колишня й посадила сина собі на коліна.
Богдан стояв у передпокої з букетом хризантем, куплених біля метро, й дивився на жінку, з якою прожив пять років. На Артема, який щойно навчився казати «тато», а тепер ховав обличчя у мамине плече.
Як це ніхто? голос у Богдана зробився тихим. Я ж його з року виховував!
Виховував? Олена поправила сину сорочку. Ти приходив у вихідні грати в іграшки. А хто не спав ночами, коли у нього зубки різалися? Хто водив по лікарях? Хто працював на двох роботах, щоб вистачало на підгузки?
Богдан хотів сказати, що тоді вони були разом, що допомагав, як міг, що навчання в університеті теж було роботою. Але слова застрягли в горлі. Артем визирав з-за маминого плеча й уважа розглядав його, ніби незнайомого дядька.
У мене з Олегом все серйозно, продовжувала Олена. Ми збираємося жити разом. Йому незручно, що ти приходиш.
А Артему зручно? Богдан поклав квіти на комод. Він звик до мене.
Артем звикне до Олега. Олег хоче його усиновити, дати своє прізвище. Уявляєш, які у хлопчика можливості? Олег же народний депутат.
Богдан сів на табурет, який сам колись збирав. Руки тремтіли, і він сховав їх у кишені куртки.
А я тоді що? Більше його не побачу?
Навіщо травмувати дитину? Олена покачала Артема на колінах. Олег каже, краще одразу обірвати всі звязки. Щоб Артем не плутався, хто йому справжній тато.
Та я ж не відмовляюся від нього! Гроші переказую, подарунки дарую…
Дві тисячі гривень на місяць? усміхнулася Олена. Олег стільки за годину заробляє.
Артем раптом зіскочив з маминих колін і підійшов до Богдана. Протягнув пухку долоню.
Дай, сказав хлопчик.
Що дай? не зрозумів Богдан.
Цукерку дай, пояснив Артем і заглянув йому в очі.
Богдан пошарив у кишенях, дістав мятний льодяник. Артем узяв цукерку, уважно розгорнув її й поклав у рот. Потім запросився йому на коліна.
Не привчай його, різко сказала Олена. Артеме, іди сюди.
Не хочу, відповів хлопчик і обійняв Богдана за шию.
Олена підвелася, хотіла забрати сина, але той міцніше вчепився в Богдана.
Ну що ти робиш! роздратовано скрикнула вона. Бачиш, дитина засмучується!
Це не я його засмучую, тихо відповів Богдан. Артеме, хочеш, машинку подивимось? Я тобі вчора купив.
Яку ще машинку? насупилася Олена. Я ж просила нічого не купувати!
Червону? спитав Артем.
Червону, кивнув Богдан і дістав іграшковий вантажівчик.
Хлопчик зіскочив, узяв машинку й почав возити її по підлозі, щось бубонячи під ніс.
Олено, ну подумай, Богдан підвівся. Він же мене памятає. Бачиш, як радіє? Навіщо позбавляти його батька?
Ти йому не батько! спалахнула Олена. Батько це той, хто несе відповідальність! А ти що? Студент двадцяти чотирьох років без роботи, без перспектив!
У мене диплом захищений…
І що? Де працюєш? Охоронцем за десять тисяч? Олена пішла на кухню, Богдан пішов за нею. А Олег мені трикімнатну квартиру в центрі знімає. Артем буде в хорошій школі вчитися.
На кухні пахло борщем і свіжим хлібом. Богдан памятав, як вони разом готували в цій маленькій кухоньці, як Олена вчила його смажити котлети. Як Артем повз по підлозі й хапав їх за ноги.
Ми ж казали, що виховуватимемо його разом, сказав Богдан. Памятаєш, коли дізналися, що ти вагітна?
Тоді я була дурною! різко відрізала Олена. Мені вісімнадцять було, в голові одні романтичні дурниці! А тепер я доросла, зрозуміла, що таке життя.
Вона відкрила холодильник, дістала молоко. Рухи різкі, злі.
Олег серйозна людина. Він возить Артема на дачу, у театри водить. Купує якісні речі, а не сміття з ринку.
Я ж не багатий, зізнався Богдан. Але я його люблю.
Любити мало, Олена налила молоко у чашку. Дитині потрібна стабільність. Впевненість у завтрашньому дні.
Артем залетів на кухню з машинкою, почав катати її по столу.
Дядько Олег каже, що у нього вдома багато машинок, повідомив він Богдану. Й велосипед є!
Ось бачиш? урочисто промовила Олена. Артем уже звикає.
Богдан присіпорту хлопчика.
А памятаєш, Артеме, як ми в парку на гойдалках каталися? Морозиво їли?
Памятаю, кивнув Артем. А дядько Олег каже, морозиво шкідливе.
Годі! Олена взяла сина на руки. Богдане, збирайся. Олег скоро приїде.
Можна я хоча б попрощаюся з ним?
Олена помовчала, потім кивнула.
Артеме, попрощайся з дядьком Богданом.
Він не дядько, раптом сказав хлопчик
