Ти йому ніхто, сказала колишня й посадила сина собі на коліна.
Тарас стояв у передпокої з букетом соняшників, які купив у підземному переході, і дивився на жінку, з якою прожив пять років. На Ярика, який щойно навчився казати «тато», а тепер ховав обличчя в мамине плече.
Як це ніхто? голос у Тараса пересох. Я ж його ріс з року!
Ріс? Олена поправила синові сорочку. Ти приходив по вихідних грати в іграшки. А хто ночами не спав, коли в нього зубки різалися? Хто водив по лікарях? Хто працював на двох роботах, щоб вистачало на підгузки?
Тарас хотів сказати, що тоді вони були разом, що він допомагав, як міг, що навчання в університеті теж було працею. Але слова застрягли в горлі. Ярик визирав з-за маминого плеча й уважно розглядав його, як незнайомого дядька.
Мені з Богданом серйозно, продовжувала Олена. Ми зїжджаємося. Йому незручно, що ти приходиш.
А Ярикові зручно? Тарас поклав квіти на комод. Він звик до мене.
Ярик звикне до Богдана. Богдан хоче його усиновити, дати своє прізвище. Уяви, які у Ярика можливості? Богдан же депутат.
Тарас сів на табурет, який сам колись збирав. Руки тремтіли, і він сховав їх у кишені куртки.
А я що? Більше не побачу його?
Нащо травмувати дитину? Олена покачала Ярика на колінах. Богдан каже, краще відразу обірвати всі звязки. Щоб Ярик не плутався, хто йому справжній тато.
Та я ж не відмовляюся від нього! Я гроші переказую, подарунки дарую…
Тисяча гривень на місяць? усміхнулася Олена. Богдан стільки за годину заробляє.
Ярик раптом зіскочив з маминих колін і підійшов до Тараса. Протягнув пухку долоню.
Дай, сказав хлопчик.
Що дай? не зрозумів Тарас.
Цукерку дай, пояснив Ярик і заглянув йому в очі.
Тарас пошарив у кишенях, дістав мятну карамельку. Ярик узяв цукерку, розгорнув її з серйозним виглядом і поклав у рот. Потім заліз на Тарасові коліна.
Не звичай його, різко сказала Олена. Ярику, іди сюди.
Не хочу, відповів хлопчик і обійняв Тараса за шию.
Олена встала, підійшла, хотіла взяти сина на руки, але той міцніше вчепився в Тараса.
Ну що ти робиш! роздратовано вигукнула вона. Бачиш, дитина засмучується!
Це не я його засмучую, тихо відповів Тарас. Ярику, хочеш машинку подивимось? Я тобі вчора купив.
Яку ще машинку? нахмурилася Олена. Я ж просила нічого не купувати!
Червону? запитав Ярик.
Червону, кивнув Тарас і дістав із пакета іграшковий вантажівку.
Хлопчик зіскочив з колін, узяв машинку й почав возити її по підлозі, примовляючи щось під ніс.
Олено, ну подумай, Тарас підвівся. Він же мене памятає. Бачиш, як радіє? Нащо позбавляти його батька?
Ти йому не батько! спалахнула Олена. Батько це той, хто несе відповідальність! А ти що? Студент двадцяти чотирьох років без роботи, без перспектив!
У мене диплом захищений…
І що? Де працюєш? У охороні за пятнадцять тисяч? Олена пройшла на кухню, Тарас пішов за нею. А Богдан мені трикімнатну квартиру знімає. У центрі. Ярик буде в хорошій школі вчитися.
На кухні пахло борщем і свіжою випічкою. Тарас памятав, як вони разом готували в цій крихітній кухоньці, як Олена вчила його смажити котлети. Як Ярик повз по підлозі й хапав їх за ноги.
Ми ж казали, що вирощуватимемо його разом, сказав Тарас. Памятаєш, коли дізналися, що ти вагітна?
Тоді я була дур
