30 листопада 2025 року.
Сьогодні ввечері, коли я повернувся з офісу, у кухні знову розгорілася буря. Кава в моїх руках ще парувала, а голоси, що лунали зі стіни, вже давно стали звичними. Я, Сергій Петрович, намагався пояснити матері дружини, Валентині Миколаївні, що я працюю, а вона, як завжди, перебивала мене своїми настановами.
— Сергію, треба контролювати сімейний бюджет! — різко пролунав голос Валентини. — Той, хто заробляє, має вирішувати, куди йдуть гроші.
Кожна неділя у нашій квартирі на Подолі перетворюється на чергову репетицію того самого діалогу. Я мовчки слухав, як вона розголошує, що моя дружина, Квітка, витрачає надто багато на косметику та доставку продуктів, замість того, щоб ходити на базар і економити.
Квітка поставила чашку на стіл, її очі блищали від обурення. Вона працює з 9:00 до 19:00, і доставка продуктів економить їй три години на тиждень. Я бачив, як вона стискає зуби, коли мати-теща підкреслює, що «жінка має вміти планувати час і гроші».
— Кохана, — сказав я, — ми з Квіткою працюємо, і вона заробляє майже в полтора рази більше, ніж я.
— Ой, доню, — відповіла Валентина, посміхаючись, ніби розмовляє з малюком, — головний дохід — це твій син. Твоя робота — лише «підробка».
Ті слова розчавили мене як камінь. Я, фінансовий аналітик у великій компанії, був зведений до «підробки», хоча мій дохід становив 120 000 грн на місяць, а зарплата Сергія — 80 000 грн.
— Ви не розумієте, скільки я заробляю, — сказала Квітка, сидячи навпроти Валентини. — Я працюю аналітиком, і це моя професія.
— Не важливо, — відповіла вона, — головне, щоб чоловік контролював сімейний бюджет. Це фундамент стабільних стосунків.
Сергій, схиливши голову, мовчки спостерігав, сподіваючись, що конфлікт розтане, якщо залишитися в тиші.
— Тоді що ти пропонуєш? — запитала я.
— Прозорість, — нахилилася Валентина. — Сергій має знати, на що витрачаються гроші, і контролювати їх. Сімейний бюджет не може жити в хаосі.
— Ми живемо добре і не сперечаємось про гроші, — сказав Сергій, але Квітка перебила його.
— Ви не сперечаєтесь, бо не знаєте, що відбувається! — закричала вона. — Що, якщо Квітка щось приховує? Що, якщо вона витрачає на зайві речі?
Квітка підвелася, руки трясуться від гніву.
— Я не буду звітувати тобі за кожну копійку! — вигукнула вона.
— Я не вимагаю звіту, — відповіла Валентина. — Я вимагаю, щоб ти була чесною зі своїм чоловіком!
— Я чесна! — крикнула Квітка. — Тоді чому ти проти, щоб я контролювала свої витрати?
— Тому що ти доросла жінка і можеш самостійно вирішувати, куди йдуть твої гроші! — сказала вона, її очі стали холодними і підступними.
— Ти забула, що живеш у квартирі, яку купив твій син, що їжеш продукти, які він купує, і користуєшся його машиною, — підкреслила Валентина. — Час прийняти реальність.
Квітка знала, що це неправда: квартира була спільно куплена, продукти — з нашого спільного бюджету, машина — на спільному кредиті.
— Ти спотворюєш факти, — відповіла вона.
— Яка правда? — запитала Валентина. — Чи справді мій син підтримує сім’ю?
— Досить, — сказав я, — ми не голодуємо.
— Ти занадто м’який, — підрізала мати-теща. — Що буде, коли у нас будуть діти? Хто тоді контролюватиме бюджет?
Я схопила свою сумку і вирішила, що розмова продовжиться, коли будемо мати повну інформацію.
Наступного дня, у суботу, коли офіс був майже порожній, я сіла за комп’ютер і почала збирати дані про наші фінанси за останні два роки. Банківські виписки, чеки, рахунки — усе було під рукою. Я виявила, що заробляю на 40 % більше, ніж Сергій, а спільні витрати на квартиру, комунальні послуги та продукти розподіляються порівну. Однак у категорії «Подарунки та позики для мами» я витратила 170 000 грн за два роки — майже половину мого річного доходу.
Ці цифри я перелічила у презентації: графіки, діаграми, докладний аналіз кожної статті витрат. На останньому слайді був підсумок: «Якщо оптимізувати непотрібні витрати, можемо заощадити 170 000 грн на рік», що дозволило б нам відправитися у відпустку в Європу або зробити внесок у будинок на березі Дніпра.
Коли я прийшла
