У тебе взагалі совість є? Я щойно дитину вклала, а у тебе тут гамір!
Вибачте. Зараз день. Ваша дитина ваше особисте питання, спокійно відповіла Оксана, стоячи на порозі квартири. Ще щось?
Вона байдуже витерла піт з чола. Хвилину тому вона бігла на доріжці, а тепер Марія буквально зірвала її з тренування. А через годину в Оксани мала бути важлива розмова з колегами й начальником.
Тиша в її плани точно не входила.
Ти мені по голові гримиш! У спальні неможливо перебувати! Це взагалі законно робити з квартири спортзал?
Так само законно, як і влаштовувати дискотеку серед дня. Маріє, повторюю зараз не ніч. День. Люди живуть, працюють. Що ти від мене хочеш? Щоб я навшпиньках ходила у власній оселі? Не буде цього, Оксана схрестила руки.
Ти знущаєшся?! Ти ж сама колись просила не шуміти!
Просила. А ти памятаєш, що тоді відповіла? усміхнулася Оксана. Попробуй тепер на моєму місці. Тепер твоя черга не спати.
Марія примружила очі, ніби намагалася запамятати обличчя ворога до останньої зморшки. Потім ображено хмикнула, різко розвернулася й пішла до сходів. Куточки губ Оксани здригнулися.
Вона не мстила просто жила своїм ритмом. Але від цього було приємніше: іноді життя саме карає тих, хто цього вартий.
…Марія була сусідкою Оксани вже пять років. Коли остання тільки заселилася, Марія була безтурботною студенткою, яка обожнювала вечірки. Її повністю утримували батьки, тому вона могла лише насолоджуватися останніми днями безжурного життя.
Вона з радістю запрошувала гостей, вмикала музику на повну, співала під гітару (не вміючи грати) і сміялася так голосно, що лунало ще на три поверхи.
А Оксана тоді була її повною протилежністю. Хоча їй було лише двадцять три, життя вже вивернуло її навиворіт. Матір покинула її ще дитиною, а батько, який виховував її самотужки, захворів. Доглядала за ним тітка, але вона не могла кинути все заради брата.
Тож Оксана взяла це на себе. Вона перевелася на заочне, влаштувалася на дві роботи: вранці прибиральницею в готелі, ввечері продавчинею в магазині.
Її єдиний відпочинок був удень. Ті кілька годин сну, без яких вона б просто впала.
І саме в ці дорогоцінні хвилини Марія врубала фільми та музику на всю гучність. Стіни були тонкі, і Оксана ніби опинялася в самому епіцентрі кінотеатру.
Спати під крики героїв та фальшиві ноти було неможливо. Вона намагалася сховатися на кухні, навіть у ванній але марно.
Оксана терпіла, терпіла, а потім пішла до сусідки.
Чого треба? Марія відчинила двері з таким виразом, що Оксана відразу відчула бажання піти.
Привіт… Вибач, що турбую… Можеш, будь ласка, зробити музику тихіше? Я після ночної зміни, дуже хочеться поспати…
Марія скривилася, ніби їй запропонували зїсти лимон.
Це твої проблеми. Я вдома, зараз день. Не подобається переїжджай.
Серце Оксани обпекло образа. Вона відчула себе приниженою. Але сказати було нічого Марія мала рацію.
Того дня вона не спала.
Пізніше колеги пояснили їй, що можна поскаржитися.
У день теж є норми шуму, сказала одна.
Та що з того? перебила інша. Ти ж знаєш, як у нас працює система. Довести нічого не вийде, а сусідка ще й обізлиться.
Оксана лише зітхнула.
Вона запаслася кавою й валеріанкою. Інколи спала у маршрутці. Інколи забувала своє імя. Мігрені стали частиною її життя.
А потім батько помер.
Було болюче. Ніби хтось засунув ножа в серце й повернув. Але разом із цим прийшла свобода.
Оксана закінчила навчання, знайшла гарну роботу, а потім ще й підвищення. Тепер вона працювала вдома, спала вісім годин і не боялася, що не вистачить на ліки.
Марія за цей час вийшла заміж і народила дитину. Тепер з її квартири лунали не пісні, а крики немовляти й сварки.
Ну що в тебе такого складного?! Зміни памперс! Це ж і твоя дитина! верещала Марія.
А ти чим весь день займалася? На дивані відлежувала?! орав чоловік.
Оксана в такі моменти просто одягала навушники.
Тепер у неї було спокійне життя: плаваючий графік, тренування, кіно з колегами по вихідним. Звісно, час від часу було голосно.
Марія інколи била по батареях, бурчала через стіну:
Ну доки вже! Немов із-під землі гримить!
Кілька разів Оксана бачила її у ліфті. З колишньої безтурботної студентки Марія перетворилася на виснажену жінку: синці під очима, бліде обличчя, злісний погляд.
Могла б і тихіше сміятися, прошипіла вона одного разу.
Маріє, ми живемо у багатоповерхівці, а не в лісі. Я не порушую закон, спокійно відповіла Оксана.
Після цього Оксана закінчила тренування,
