ТЕБЕ НЕ ВІДДАМ НІКОМУ
Оксано, давай домовимося наперед, щоб усе було чесно. Я буду забезпечувати тебе, а ти, у свою чергу, ні на що не претендуватимеш. Все залишиться моїм дітям. Погоджуєшся? запитав мій новий чоловік, дивлячись на мене.
Погоджуюся, Андрію, зітхнула я.
Ця угода була укладена пять років тому.
Я ніколи не мріяла про шлюб. Мені було добре на самоті. Мабуть, я безнадійна егоїстка. У мене гарна робота, квартира, подруга, кіт. Чого ще бажати?
Але час минав, і всі навколо вже мали чоловіків, дітей. А моя найкраща подруга Марійка з родиною переїхала до Польщі.
Щоразу, коли я зустрічала знайомих, перше запитання було: «Ну що, вже чи ще?» Що відповідати? Вже була чи ще чекаю?
Я познайомилася з хлопцем. Вирішила: а чому б не вийти заміж? Змінити, так би мовити, статус. Була старою дівою, а стану заміжньою жінкою. Я так швидко обвела свого Віталіка, що він і одуматися не встиг. Він був непоганим хлопцем лагідний, спокійний, добре готував. Лише одна проблема я його не любила. І не могла себе змусити. Віталік намагався мені догодити, я це відчувала, але
Ми прожили разом три роки. А потім Віталік раптово помер. Йому навіть 35 не було. Серце підвело. Смерть не питає, чи готові. Мене почали мучити докори сумління. Я звинувачувала себе за байдужість, за відсутність любові. Вирішила: годі, більше заміж ніколи!
Марійка дзвонила, хвалилася своїм польським життям, запрошувала в гості. Я зібралася та полетіла до подруги. Прибула у Вроцлав. Все було для мене новим.
Марійка без кінця розповідала про своє життя.
Оксано, сьогодні нас запросили на день народження боса мого чоловіка. Підеш з нами? Я попередила його про тебе. Андрій дуже хоче з тобою познайомитися. Я йому твоє фото показала, розповідала вона.
Ти з глузду зїхала? Навіщо він мені? Поляк. Не піду! заперечувала я.
Дурна ти, як пень! Андрій класний мужик! Розлучений, у пошуках, двоє дорослих синів. Не проґав, Оксано! наполягала подруга.
Гаразд, подумаю, вже здавалася я. Хто б знав, як сильно я згодом подякую Марійці!
І думати не треба! Ми його одружуємо на тобі! несподівано вигукнула вона.
Мені здалося, що за мене вже все вирішили. Подумала: що ж, піду. Не хотілося ображати подругу.
Ввечері ми з Марійкою та її чоловіком прийшли до Андрія.
Нас привітно зустрів гарний чоловік середніх років. Я оніміла. Такий високий, статний немов із казки. Андрій поцілував мені руку, запросив до столу. Я готова була вийти за нього заміж у ту ж мить. Весь вечір ми обмінювалися значущими поглядами, посмішками, жартами.
До речі, Андрій непогано говорив українською. Виявилося, його бабуся з Вінниччини. Чудово! Багато спільних тем для розмови.
Отже, ми обмінялися номерами. Про всяк випадок. Життя непередбачуване.
Погостювавши, я на крилах щастя повернулася додому.
Тепер усі мої думки були про нього. Я хотіла любити й бути коханою. Андрій часто дзвонив. Наші розмови тривали годинами. Здавалося, ми знаємо одне одного віками.
І нарешті він запросив мене заміж. Я, не роздумуючи, примчала до Вроцлава.
Андрій зустрів мене в аеропорту з розкішним букетом червоних троянд. Мій майбутній чоловік стояв біля трапу, опустившись на одне коліно. Я зніяковіла. Навколо всі спостерігали за цією сценою. Він подарував мені квіти та пристрасно поцілував. Потім взяв на руки й поніс до таксі. Глядачі зааплодували.
Ми приїхали до його будинку. Три дні шаленої любові проминули як один мить. Це була спалах. Ми не хотіли ні про що говорити. Все було зрозуміло і так.
Потім Андрій запросив на знайомство своїх синів і матір. У мене стався шок.
Двоє одружених синів оглянули мене, майбутню мачуху, оцінюючим поглядом і кивнули, ніби сказали: «Ось тільки тебе нам і бракувало». Матері, схоже, було років сто. Вона сиділа в інвалідному кріслі, гордовито й, мабуть, дуже давно. Ні сини, ні мати української не розуміли.
Подумала: з такою «веселою» родиною доведеться знаходити спільну мову. Невже мене таке спіткало? Андрій відчув незручність ситуації, але ритуал знайомства був виконаний отже, можна сідати за святковий стіл. Там не обовязково балакати. Можна мовчки скуштувати незвичних страв.
На щастя, всі жили окремо. Більше того, сини в іншому місті, а мати у будинку для літніх. Їй справді було ані багато, ані мало 93.
Коли всі формальності з моїм переїздом були виконані, коли відгуляли весілля, Андрій поставив умову: усе майно після його смерті дістанеться синам. Мені, як дружині, лише гідна поховальна церемонія. Я, звичай
