Таємнича зустріч у лісі
Якби хтось сказав Олені, що вона заблукає у рідному лісі, ні за що б не повірила. Кожен кущик, кожна стежина, кожне дерево й галявина були їй знайомі з дитинства. Із дівчатами збирали гриби й ягоди — завжди знаходили дорогу додому.
Дожила Олена до пенсії, зібралася якось у ліс по гриби. Набрала кошик майже повний, озирнулась — час виходити на стежку, а звідти на дорогу й у село. Небо затяглося хмарами, може, дощ незабаром піде, а дерева навколо ніби глуха стіна.
«От лихо! Я вже тут була. Неначе лісовик мене колом обвів, не пускає на дорогу». Ледь стримуючи сльози, вона сіла на повалене дерево, поставивши кошик поруч.
Раптом Олені закрутилася голова, дерева закружляли перед очима, й вона, втрачаючи свідомість, зісковзнула на землю. Очутилася від того, що хтось трусив її за плече, а вона не могла розплющити очі — наче туман у голові.
«Олю, Оленько, ще рано тобі вмирати!» — почула вона знайомий жіночий голос, який давно не чула й не хотіла б чути ще сто років.
Олена нарешті прокинулася. Над нею, схилившись, стояла Марія з сусіднього села, що за два кілометри звідси. Колись вони були подругами, а тепер — закляті вороги.
Спочатку Олена очам не повірила, але, кілька разів кліпнувши, все одно побачила Марію. Та випадково знайшла її в лісі.
Дружили зі школи, були нерозлучними, ділилися всіма таємницями. Разом бігали на вечорниці, мінялися намистами, обидві були гарненькі. Але Марія була спритнішою й крутила хлопцями, як хотіла.
Олена була простішою й чеснішою. Якби Марія могла підробити підрузі, то Олена ніколи б таке не зробила. Все було б добре, якби не закохалися обидві в одного хлопця — Остапа.
Красень Остап знав собі ціну, до того ж перший гармоніст, тож дівчата завжди товпилися біля нього.
«Ох, дівчата, якби можна було всіх вас одразу покохати!» — сміявся він, обіймаючи тих, що стояли поруч.
«Так не можна, Остапе, — казала Марія. — Доведеться вибрати одну-єдину, та ще й на все життя».
Марія була яскравою — кароока, з густим чорним волоссям. Олена ж — ніжна, з легким рум’янцем, світловолоса, з блакитними очима й товстою косою. Остап часто дивився на Олену — подобався її чистий, відкрий погляд. Та не помічав, як Марія перехоплювала його погляди й палко стежила за ним. Їй дуже подоб
