**«ЗАКЛЯТА» ПОДРУГА**
Історій, коли чоловік йде до найкращої подруги дружини, — безліч. І це цілком зрозуміло.
Твоя подруга — майже рідний чоловік. Вона завжди жданий гість у твоєму домі, знає всі звички твоєї родини, дні народження чоловіка та дітей. Вона вже давно вивчила смаки та пристрасті твого чоловіка.
Навіть якщо ви з нею зовсім різні, щось же тримало вас разом стільки років. І цього «щось» вистачило, щоб одного дня твій коханий махнув рукою та пішов із сім’ї.
Так сталося й у мене…
…Мар’янка — моя колишня однокласниця. Ми дружили багато-багато років. Я ніколи не вважала її розлучницею. А даремно…
Вона часто говорила:
— Твій Олег мене як чоловік взагалі не цікавить.
Я сміялася:
— Ну і слава Богу!
…За чоловіка я «вскочила» майже зі школи: йому — 19, мені — 17. Статистика про те, що ранні шлюби часто розпадаються, нас не лякала. Нам здавалося, що ми помремо в один день через сімдесят років. Молодість…
Мар’янка часто приходила в гості. Спостерігала, як я «купаюся» у сімейному щасті. Народили двоє діток. Роки йшли. А Мар’янка все ходила в дівках. Звісно, у неї були якісь романи, але заміж ніхто не кликав.
Вона стала майже членом нашої родини. Завжди приходила у повному «параді»: яскравий макіяж, манікюр, сукня з відкритою спиною. На її фоні я у халаті, з каструлями та пилососом, звичайно, програвала. Але тоді мені це здавалося нормою.
Мати мене попереджала:
— Мар’янка тобі заздрить. Тримайся від неї подалі. Незаміжні подруги — це міна. Невідомо, коли вибухне.
Я лише відмахувалася:
— Та чому тут заздрити? Мені на небо подивитися часу нема!
А мати мала рацію!
Згодом, коли Мар’янка приходила, Олег починав нервово ходити, йшов у іншу кімнату. Я думала, що йому набридли наші розмови. Стала рідше запрошувати подругу. Та потім зрозуміла — він уже закохався. Кожен її візит став для нього спокусою. Як то кажуть, чужа жінка завжди здається гарнішою.
…Одного разу я з дітьми поїхала на море. Олег обіцяв у нашій відсутності зробити ремонт на кухні.
Але коли ми повернулися, я зрозуміла — його тут давно не було. Лимон у горщику пожовк і зкинув листя. Значить, його не поливали… Ремонту теж не було.
Хм… Хто ж ця гадюка, що посягнула на моє щастя? Я почала перебирати всіх можливих.
Дивлюся — біля висохлого лимона лежить тюбик помади! Я точно знаю, чия ця яскраво-червона косметика! Ось вона, «гадюка»! Мар’янка!
Ноги підігнулися. Я сіла на стілець. В голові не вкладалося. Оговтавшись, побігла до Мар’янки, сподіваючись, що це помилка. Що вона засміється й скаже, що це жарт.
Але…
Мар’янка відчинила двері, але не запросила зайти.
— Може, поясниш, чому твоя помада в мене вдома? — вибухнула я.
— Ти ще не зрозуміла? Ми з Олегом кохаємо одне одного. Давно, — спокійно сказала колишня подруга.
Я поплелася додому. Уявляла, як Мар’янка в моїй відсутності прийшла, Олег відчинив. Вона торкнулася його щоки, він поцілував її долоню… Ці думки мене вбивали.
Та що ж… Відходять і від хороших дружин. Навіть вінчані шлюби не вічні. Чоловік — натура мінлива. Йому здається, що чужа дружина — лебідка, а своя — полин гіркий. Але подвійно боляче, коли він пішов до найближчої, «заклятої» подруги.
…Якось зустріла знайому Ганну. Вона пізно вийшла заміж — у 28. Народила сина. Чоловік його дуже полюбив. А ось дружину — не дуже. То йшов із сім’ї, то повертався через дитину. Ганна терпіла роками.
Я завжди питала:
— Галю, ти заміж не вийшла?
Вона відповідала:
— Ні. І не хочу.
Але цього разу посміхнулася:
— Мій Степан повернувся! Через шістнадцять років! Я прийняла його. Кому він тепер потрібен? Та й я не перша краля. Хай буде. Головне — сім’я.
Може, вона права? Вони разом уже сім років.
Та й справу — прожите не повернеш. Розірвану дружбу не залатаєш.
…Тепер у мене другий чоловік і одна «глибоко заміжня» подруга. Мені вистачає.
Олег із Мар’янкою розійшлися через рік. А потім він перекочував до іншої жінки, з якою живе й досі.
Звісно, без подруг не можна. І посиденьки потрібні, і дівочі розмови.
Але треба бути обережнішою. Особливо з найкращими подругами.
Не розповідай їм усе про своє щастя — інакше біда наздожене…
Мар’янка так і не створила сім’ю. Доживає віку сама…
