Теща запропонувала ось що: переїхати до неї, а нашу квартиру здавати. Іншого вибору майже не було, тож ми погодились. Поки чоловік був вдома, до мене ставились мяко, але варто йому вийти усе змінювалось. Мене одразу ж «ставили на місце» і навіть підходити до холодильника не дозволяли.
Часто плакала перед Олегом, розповідала, як воно насправді, але він не вірив. Казав, що його матір і сестра ніколи так не вчинять. Особливо сумнівався, коли я розповідала, що вони мазали мою щітку для волосся чимось липким. Не знаю, скільки б я ще витримала, якби не той вирішальний день.
Зазвичай ми виходили разом: він на роботу, я відвести дітей до садка. Але того ранку Олег почувався погано і залишився вдома. Я вийшла по дрібниці, а коли поверталась, у передпокої натрапила на Максима, чоловіка моєї невістки Софії.
Гей ти, біжи швидше за пивом!
Ти з глузду зїхав? остовпіла я.
Що, не розумієш? Кажу біжи! Чи повторити?
З кухні вийшла теща:
Так і треба! Хай хоч щось корисне зробить, ота ледащиця! І сміття винести!
У цю мить відчинились двері нашої кімнати, і зявився Олег. У хаті повисла мертва тиша. Теща миттю сховалась у кухні, а мій чоловік підійшов до Максима, схопив його за комір і викинув на сходи, крикнувши, щоб більше його тут не бачили.
Софія хотіла щось сказати, але лише знизала плечима. Теща спробувала почати сварку, та Олег перервав її на першому ж слові. Відразу подзвонив орендарям і сказав, що це їхній останній місяць. Потім повернувся до матері й сестри і різко промовив:
**«Якщо до кінця місяця хоч слово почую про дружину вважайте, що сина у вас більше немає».**
За місяць ми повернулись до себе. Але той жах ще довго мене переслідував. Теща та тесть зріклися Олега, але йому було байдуже. Він навіть сказав, що більше не хоче їх ніколи бачити.
З цього всього я зрозуміла: рідня не завжди родина. А справжня родина це той, хто захищає тебе навіть від власної крові.
