Я не знала, у що вв’язувалась: як я стала коханкою одразу двох чоловіків і втратила себе
Мене звуть Оксана. Мені 37 років, і я живу в одному із спальних районів Львова. Колись – відмінниця, студентка з червоним дипломом, а зараз – референт у великій транспортній компанії. Моя історія для когось буде уроком, для когось – попередженням. А для мене… це важке зізнання, з яким я більше не можу бути сама.
Все почалося з дрібної тріщини, яка з часом перетворилася на прірву. Все змінилося того дня, коли я дозволила собі відчути себе бажаною. Саме тоді я зробила вибір, який досі коштує мені спокою.
Ми з начальником поїхали на ділову конференцію до Києва. Все було офіційно – виступи, зустрічі, переговори. Останній вечір, бенкет. Він запросив мене на келих вина в готельний бар. Говорили про роботу, про життя, про те, як усе набридло… У ньому було щось особливе – впевненість, доброта, шарм зрілого чоловіка. Він був одружений, але того вечора про це не згадували. Він нахилився до мене, торкнувся своїх губ до моїх, і… все. Я розтала.
Тієї ночі я залишилася у нього. А потім – ще одну. Ми майже дві доби не виходили з номера. І з цього все почалося.
Повернувшись до Львова, ми продовжували зустрічатися. В офісі – суворо й бездоганно. Ми залишалися колегами. Але за його межами я ставала його жінкою. Він був уважним, турботливим, ніколи не обіцяв золотих гір, але мені вистачало його тепла. Я закохалася. Вірила, що, можливо, колись…
Так минуло майже три роки. Я нікому не розповідала – ні подругам, ні матері, навіть собі вночі. Я брехала собі, що контролюю ситуацію.
Але одного разу все змінилося.
Ввечері він запропонував поїхати за місто – на родинну дачу, ніби просто провести час удвох. Ми залишилися там на ніч, але вранці розпочався злива, машина застрягла, і ми не змогли повернутися. Зв’язок пропав, телефони розрядилися – повна ізоляція.
Коли дощ трохи втих, він подзвонив своєму знайомому – власнику виноградника. Той приїхав на позашляховику та забрав нас. Здавалося, все гаразд. Але цей чоловік виявився зовсім не таким, як я очікувала.
Він запросив нас до себе – «зогрітися, просохнути», і відмовити було ніяково. Ми сіли за стіл. Перші келихи – сміх, ввічливі розмови. Потім алкоголь пішов рікою, і він почав поводитися гидотно. Чіпав мене, шепотів непристойності, а мій начальник, змучений дорогою, майже заснув у кріслі.
Я намагалася дати зрозуміти, що так не можна, але він почав погрожувати. Сказав, що якщо я хоч слово комусь розповім – перший звинуватить мене у провокації. Що це я його спокусила. Він змусив мене підкоритися. Страх, провина, безвихідь – я була наче в тумані.
Так я опинилася коханкою двох. Один – той, кого я любила, а другий – той, хто скористався моментом і поставив мене у пастку.
З того часу я живу в пеклі. Кожного ранку дивлюся у дзеркало і не впізнаю себе. На роботі я все та ж «добропорядчна Оксана» – пунктуальна, уважна, акуратна. Але всередині – порожнеча, бридкість і біль.
Я намагаюся зрозуміти, як вибратися. Кинути обох? Звільнитися? Втекти? Але куди, до кого, з чим? Мати думає, що в мене все добре. Подруги й гадки не мають. А я, доросла жінка, не можу спати вночі, боюся, що хтось дізнається, щось розкриється. А ще страшніше – що я назавжди залишусь такою.
Я не чекаю співчуття. Просто хочу зрозуміти, як почати спочатку. Як перестати бути жертвою своїх помилок. Як знову стати собою.
Якщо хтось колись опинявся у подібній ситуації, якщо ви знаєте, як вийти з цієї прірви – скажіть. Не судіть строго. Я просто жінка, яка помилилася. Але я ще жива. І я хочу врятуватися.
