**Щоденник**
Сліпа кішка
Славкові не щастило з дитинства. Та ні, спочатку в нього була родина. Батько, матір, бабуся та дід. Нещаслива, як казали всі навколо, але родина. Так, жили бідно, але хоч хата була своя, і батько з дідом, перебиваючись випадковими заробітками, годували Славка, матір та бабусю. А одного разу, коли Славкові ледь виповнилося сім, дорослі вирушили по палену горілку, за яку хтось розплатився за чергову бійку. Вижила лише бабуся. Вижила, але розумом зійшла. Тож у перший клас Славко пішов уже в дитбудинку.
З дітьми у нього не складалося. Задиркуватий характер, який дістався йому від діда, не дозволяв вирішувати конфлікти мирно. Стискаючи кулаки, він кидався на кожного, хто наважувався його зачепити. Бився жорстоко. Незабаром до нього перестали чіплятися, але й друзів за роки в дитячому будинку він не нажив. Бабусю навідував кілька разів. Стара жінка зовсім зїхала з глузду, натягала в хату з підворітніх кішок, блукала від ранку до вечора по смітниках, шукаючи для них їжу.
Жила тихо, сусіди її оминали, отримувала невелику пенсію, частину якої поштарка Варя акуратно вносила як плату за хату. Вона знала Славкову родину давно і сама запропонувала стежити, щоб хлопцеві було куди повернутися після випуску з дитбудинку. На решту грошей бабуся ледве перебивалася під наглядом Варі, яка не давала їй померти з голоду та віддавати всю їжу хвостатим мешканцям. Варя спершу намагалася позбутися кішок, але бабуся наполегливо приводила нових, тож жінка махнула рукою.
Після випуску Славко оселився з бабусею. Як же вона його дратувала! І кішки! Він намагався викинути кількох, але тиха бабуся так розлючалася, що навіть загартований Славко зніяковів. Плюнув і намагався рідше бувати вдома, повертаючись лише на ніч. Влаштувався різноробочим на будівництво та часто ночував у будівельній вагончику з охоронцями. Хлопці були молоді, гарячі, і такі ж, як Славко, нещасливі. Пиячили, грали в карти, розповідали про свої пригоди.
Якось у розмові, вже добре підпивши, Славко посварився з Максом. І суперечка виникла через якусь дрібницю, але розпалені алкоголем хлопці швидко перейшли до бійки. Славко, звиклий до дитячодомівських бійок, не збирався відступати. Але на допомогу Максу кинувся його друг Коля, і вдвох вони так відлупцювали Славка, що той ледве доповз додому. У темряві він підібрався до ліжка й упав без сил. Тіло ніяло, голову розколювало, груди стискало так, що дихати було неможливо. Мабуть, у якийсь момент він знепритомнів.
Прийшов до тями від того, що раптом стало легше. Поруч, якраз з того боку, де боліло найбільше, лежало щось мяке й тепле. Славко торкнувся рукою. Почулося муркотіння. Кішка! Сил скинути тварину не було, і, як не дивно, від цього живого грудочка біль немов відступала, стаючи слабшою. Він завмер, боячись порушити поранені ребра, і непомітно заснув.
Вранці кішка не пішла. Лежала й дивилася на Славка дивними великими очима.
Геть! прошепотів він пересохлими губами.
Кішка здригнула вухами й повільно зістрибнула на підлогу. На роботу він не пішов. Не зміг.
Завітала Варя. Проклинала, хотіла викликати швидку, але Славко заборонив. Одужає, не вперше. Поштарка принесла супу, годувала його й бабусю. Ковтати було боляче. Славко поїв і знову впав на ліжко. Тут же зявилася вчорашня кішка. Він роздивився її краще. Неоднорідного пістрявого забарвлення, з клочкуватою шерстю. На таких, кажуть, щастя приносять. Вона несміливо, наче випробовуючи, підійшла ближче й знову лігла туди, де горіла найгостріша біль. І ввімкнула свій тихий моторчик. Славкові раптом стало затишно, спокійно, і знову майже не болить.
Тітко Варю, а чому вона така незвичайна? запитав він у поштарки.
Вона ж сліпа. Бачиш, які очі. І ходить інакше, не так, як усі кішки.
А як же вона?
Нормально. Їсть, муркоче, живе.
Незрозуміло чому, за час хвороби Славко навіть привязався до цієї дивної істоти. Помітивши, що інші, спритніші кішки швидше зїдають їжу, почав підгодовувати пістряву. А вона своїм звіриним чуттям виділяла його, лащилася. Ніколи не любив тварин, а тут раптом зрозумів це єдина істота, яка дарує йому своє тепло.
З будівництва його звільнили, але він швидко знайшов іншу роботу. Там платили трохи більше, і тепер Славко не марнував гроші так бездумно. Запитав у продавчині в магазині, що купують для кішок, і інколи приносив додому кольорові пакетики з кормом. Він раз навіть спробував його якщо підсолити, можна й перекусити. Кішки, відчувши запах, верещали на всі голоси, але він закривав двері й годував лише свою.
Свою… С
