Розкол у серці родини
Володимир доїдав вечерю, акуратно збираючи залишки картопляного пюре з тарілки, і кинув погляд на дружину. Оксана, напівголосом співаючи щось веселе, закінчувала мити посуд у їхньому затишній київській квартирі. Її гарний настрій здавався заразивим, але в грудях Володимира росла тривога.
— З’їв? — спитала Оксана, обертаючись з посмішкою. — Давай тарілку!
Володимир подав тарілку й важко зітхнув.
— Оксанко, — тихо почав він. — Може, таки не підеш завтра?
— Що ти сказав? — перепитала вона, не розібравши. — Зачекай, зараз!
Оксана вимила тарілку, вимкнула воду й сіла навпроти чоловіка, витираючи руки рушником.
— Я слухаю, — промовила вона, дивлячись на нього з цікавістю.
— Кажу, може, не підеш завтра? — повторив Володимир, його голос тремтів від напруги. — Тобі нема чого робити в моєї матері.
Оксана здивовано подивилася на чоловіка, її брови здвигнулися.
— Володю, — вона теж зітхнула, намагаючись говорити спокійно. — По-перше, ми вже домовилися. По-друге, твоя мама сама телефонувала й просила приїхати. У неї ж ювілей, а не просто день народження. І, по-третє, ти ж знаєш, я півроку далі дитячого майданчика й магазину нікуди не виходила. Мені теж хочеться трохи відпочити, змінити обстановку!
— А чого ти очікувала? — Володимир підвищив голос, у його тоні пробивалося роздратування. — Коли ти погоджувалася на дитину, ти ж розуміла, що це не іграшка! Діти потребують постійної уваги. І хіба нормальна мати може піти від своєї дитини? Не розумію твоїх вигадок!
— У мене нема вигадок, — заперечила Оксана, тримаючи себе в руках. — Я просто хочу піти на ювілей до твоєї мами. Розвіятися, почути себе людиною. Я ж не в клуб із подругами йду, а з чоловіком на сімейне свято, за запрошенням твоєї мами!
— А я вважаю, що тобі не треба нікуди йти! Ти ж мати! — різко сказав Володимир, його голос став жорсткішим.
— А ти батько, — парирувала Оксана з легкою усмішкою. — Чудово, тоді привітаємо твою маму по телефону, а ти потім передасий їй подарунок.
— Що? — здивувався Володимир.
— Ти сам сказав, що дитина потребує уваги батьків. Значить, завтра залишаємось вдома й займаємося нашим сином разом. Ти ж такий самий батько, як і я. Але коли ходив на день народження сестри чи друга, чомусь забував про це.
— Мені потрібен був відпочинок! — обурився він.
— А мені чому не можна? — Оксана подивилася йому прямо у вічі. — Я з дитиною цілодобово, більше, ніж ти.
— Ти ж мати! — повторив він, наче заклинання.
— А ти батько! — твердо відповіла вона.
Володимир зрозумів, що Оксана не відступить. Її не переконати. Або йдуть разом, або не йдуть взагалі. «Уперта», — подумав він і вирішив спробувати інший шлях.
— Гаразд, — пом’якшився він. — А з ким залишиться Іванко? Йому всього півроку, ти ж не потягнеш його до ресторану?
— З моєю мамою, — відповіла Оксана. — Вона сама запропонувала посидіти з ним.
— І тобі не соромно її навантажувати? — Володимир підвищив голос. — Дитину мають виховувати батьки!
— Значить, завтра сидимо вдома й виховуємо Іванка? — уточнила Оксана, її голос був спокійним, але твердим.
— Добре, нехай ідемо, — неохоче погодився він. — Але що ти вдягнеш? У нас ні грошей на нову сукню, ні часу по магазинам бігати.
— Це взагалі не проблема, — засміялася Оксана. — Ти не помітив, що я трохи схудла? Мої старі сукні, майже нові, мені якраз. Я вдягала їх пару разів на корпоративи.
Наступного дня Володимир був похмуріший за хмару. Він сподівався, що ювілей матері стане приводом розслабитися, повеселитися, може, навіть потанцювати з симпатичними гостями. А вдома — тиша, Іванко й Оксана сплять, і можна повернутися за північ. Але Оксана все зіпсувала, наполігши на своєму.
Оксана ж, навпаки, сяяла. Іванко поводився ідеально: грав у ліжечку, не капризував, даючи їй час зібратися. Її мама прийшла раніше обіцяного, тож поспішати не довелося. Оксана вирішила не витрачатися на таксі — ресторан був недалеко від зупинки, а часу вистачало. Володимир мав приїхати з роботи прямо туди.
— Не передумала? — буркнув він у телефон.
Оксана лише усміхнулася у відповідь, похитуючи головою.
У ресторані вони привітали іменинницю, вручили квіти й подарунок і сіли за стіл.
— Оксанко, давай я тобі салатик покладу! — щиро запропонувала свекруха.
— Їй не можна! — похмуро втрутився Володимир. — Вона годує дитину!
— Та я ж не вино пропоную, — здивувалася свекруха.
— Дякую, я знаю, що можна, а що ні, — лагідно відповіла Оксана.
Через кілька хвилин, коли свекор запропонував рибну нарізку, Володимир— Рибу теж не можна! Ти подумала про дитину? — знову вдерся Володимир, але Оксана лише спокійно поклала собі шматочок на тарілку й прошепотіла:
— Іванко в порядку, а от тобі, Володю, варто подумати, чому твоя злість — єдина річ, яка сьогодні не дає нам бути щасливими.
