— Ти що, з розуму з’їхала! Ми ж не можемо їх запросити! — Віктор нервово постукував пальцями по столешниці.
— Чому ж ні? Мій брат, до речі, — Анна стиснула губи і відвернулася до вікна.
— Той брат, якого ти не бачила п’ятнадцять років! — Віктор підвівся зі стільця і підкрався до дружини. — І раптом він з’являється ні з чого, а ти одразу кличеш його на вечерю?
— Він не з’явився ні з чого, — Анна намагалася говорити спокійно, хоча в голосі прозвучало напруження. — Валерій повернувся з Луцька. Там його бізнес збанкрутував.
— Оце так! — розмахнув руками Віктор. — Тепер він приїхав, аби позичити гроші у сестри, яку залишив у скрутну хвилю. Ти забула?
Анна відвернулася і, ніби зайнята, витирала блискучу плиту.
— Я нічого не забула. Але він все ж мій брат.
— А я твій чоловік, і я проти.
Анна зітхнула і звернулася до Віктора.
— Послухай, я уже їх запросила. Валерій з дружиною Світланою і сином приїдуть сьогодні ввечері.
Віктор закрив очі і повільно видихнув.
— І коли ти збиралася сказати мені? За п’ять хвилин до їх прибуття?
— Я…
Анна не встигла закінчити, як задзвонив телефон. Вона подивилася на екран і нахмурилась.
— Це Марічка.
— Ось і ще одна дочка, яку, здається, не вистачало для повного щастя, — пробурмотів Віктор. — Вона в курсі, що дядько з’явився?
— Ні. Я взагалі не знаю, навіщо вона дзвонить. Після останньої сварки ми майже не спілкуємося.
Анна підняла слухавку.
— Алло? Марічка?
На іншому кінці провідника прозвучав дзвінкий голос донечки.
— Мамочко, привіт! Сподіваюсь, ми з Олегом не завадимо, якщо заїдемо сьогодні на вечерю? У мене для вас важлива новина!
Віктор, почувши останні слова, схопився, а Анна, наче назло йому, широко посміхнулася.
— Звісно, приїжджайте! Будемо дуже раді!
— Чудово! Ось о сьомій у вас. І так, ще хтось буде.
Перш ніж Анна встигла запитати, хто цей «хтось», Марічка вже завершила розмову.
— Слухай, Вітю, це ж чудово! — вигукнула Анна. — Сьогодні вся сім’я збереться!
— Не розумію, чому ти радієш, — відрізав чоловік, виходячи з кухні. — У нас о дев’ятій вечора квитки в театр, ти забула?
— Ой! — Анна притиснула долоні до щік. — Зовсім випало з голови.
— Ось і я про те ж. Перезвони всім, нехай прийдуть іншим днем.
— Але, Вітю…
— Ніяких «але»! — відрізав Віктор і сховався у ванну.
Анна важко опустилася на стілець і притиснула вуха. Квитки на «Одруження Фігаро» Віктор купив ще місяць тому — подарунок до двадцятиріччя спільного життя. А тепер…
Вона піднялася і рішуче відкрила холодильник. Якщо так сталося, доведеться готувати вечерю на всіх. Віктор, звісно, буде роздратований, але вигнати гостей за поріг не можна. До того ж вона давно не бачила Валерія, а з Марічкою їхня сварка тривала півроку — через її нового хлопця Олега, який, на думку Анни, був занадто дорослим, розлученим і з дитиною. Проте, схоже, стосунки продовжувалися, бо Марічка їхала з ним.
Анна дістає з морозилки м’ясо для запікання, овочі і приступає до роботи. Коли Віктор вийшов з ванни, кухня вже була наповнена ароматом готування.
— Бачу, ти все вирішила, — сухо зауважив він.
— Вітю, а що ти? — Анна витерла руки рушником. — Це ж прекрасно, коли вся сім’я збирається разом!
— Яка ще сім’я? — фыркнув Віктор. — Брат, який п’ятнадцять років не стукав у двері? Дочка, яка місяцями не дзвонить? Чи ти про незнайомого мені зятя і його дитину говориш?
— Можливо, саме сьогодні все владнається? — з надією подивилася на чоловіка Анна.
Віктор лише похитав головою, не захотів сперечатися і пішов у вітальню, бурмочучи про зіпсований вечір.
Анна зітхнула і повернулася до готування. Вона розуміла, що чоловік правий. Їхнє життя було спокійним і розміреним. Віктор працював вчителем фізики, Анна — вчителем української мови та літератури. По вечорах вони обговорювали учнів, планували вихідні, час від часу ходили в театр чи на виставки. Гості в їхньому будинку були рідкісні — переважно колеги чи старі друзі. З родичами зв’язки були слабкими. Після смерті батьків Валерій у молодості поїхав у Луцьк і майже не давав про себе знати, лише іноді надсилав листівки на Новий рік.
З донькою теж не все гладко. Марічка завжди була впертою і незалежною. Після школи вступила на економічний факультет, а вже на другому курсі кинула навчання і працювала в ресторан. Для Анни це був удар — вона мріяла, що донька теж стане вчителем.
Поки Анна розмірковувала, у двері постукала старенька сусідка, Лідія Петрівна.
— Аннушко, я тут пиріжки спекла, підходь, скуштуй, — простягла тарілку, накриту рушником.
— Ой, Лідіє Петрівно, якраз
