**Щоденник**
«Що тут коїться? Куди спішиш? Хто готуватиме обід?» схвильовано скрикнув чоловік, коли побачив, що робить Ганна після сварки з його матірю.
Вона глянула у вікно. Похмурі хмари, хоча вже початок весни. У їхньому містечку на півночі України сонячних днів майже не буває. Може, тому місцеві виглядають похмурими та холодними.
Ганна й сама помічала, що вже давно не посміхається, а постійна зморшка на чолі додає їй ще десять років.
Мамо! Я на прогулянку, оголосила донька, Маряна.
Та гаразд, кивнула Ганна.
Що це за «гаразд»? Давай грошей.
Невже прогулянки тепер платні? зітхнула жінка.
Мамо! До чого ці питання?! не витримала донька. Ну швидше! Чого так мало?
Вистачить на морозиво.
Жадина, кинула Маряна, але мати вже не чула донька вискочила за двері, грубо їх зачинивши.
*Не віриться* похитала головою Ганна, згадуючи, якою милою була Маряна до підліткового віку.
Галю, в мене урчить у животі! Ще довго чекати?! невдоволено гукнув чоловік, Олег.
Їж сам, байдуже сказала вона, ставлячи тарілку на стіл.
А може принесеш?
Ганна ледь не впустила каструлю. *Що він собі уявляє?..*
Їмо на кухні, Олеже. Хочеш їж, не хочеш як знаєш, відповіла вона і сіла за стіл сама.
Через пятнадцять хвилин Олег зайшов у кухню.
Холодне фу
Я тримала довше.
Я ж просив! Ні грама любові, ні клопоту! Ти ж знаєш, що я дивлюся футбол! поспіхом жуючи курку, бурмотів він. Несмачно.
Ганна лише перевела очі. З цим футболом Олег був наче інша людина. Ставки, атрибутика, дорогі квитки хоча в молодості він спортом взагалі не цікавився.
Не сідаючи за стіл, він схопив банку енергетика, пачку чіпсів «від джерела» та повернувся до телевізора.
А Галя залишилася прибирати брудний посуд.
*Дарма старалася. Ніхто не цінує.*
Вона страшенно втомлювалася після змін у лікарні, працюючи старшою медсестрою. До неї йшли зі своїми проблемами, злі, хворі люди. І так воно й виходило на роботі стрес, а вдома не куток тепла та затишку, а ще одна зміна. Подай-прибери-помий-приготуй.
Ще є? чоловік тягнув нову банку з холодильника. Чому нема?
Ти все вилаяв! Хіба я маю ще й це купувати?! Май совість, Олеже! не витримала Ганна.
Які ми тут вибагливі саркастично кинув він і, розлючений, грюкнув дверима, пішовши поповнювати «підземні запаси» перед наступним матчем.
Ганна вирішила лягти спати завтра був важкий день. Але не могла заснути. Хвилювалася за доньку: де вона, з ким? За вікном уже стемніло, а Маряни все не було. Телефонувати вона не наважувалася донька починала кричати:
Ти мене соромиш перед друзями! Перестань дзвонити! репетувала вона. Після такого Галя перестала їй телефонувати, запевняючи себе, що доньці нещодавно виповнилося 18. Працювати вона не хотіла, вчитися теж. Закінчила школу і вирішила взяти паузу, щоб «знайти себе».
Трохи задрімавши, Ганна почула радісні вигуки чоловіка. Ніби хтось забив гол. Потім він голосно обговорював матч із сусідом, який заскочив до них і залишився. Пізніше сусід привів свою дівчину, і вони втрьох почали «вболівати». А вночі повернулася Маряна, потрясла тарілками, тупцюючи, пішла спати.
Коли нарешті затихло, і Галя ледь не заснула, завіщала кішка, вимагаючи їжі.
У цьому домі хтось ще може годувати кішку, крім мене?! злісно й розбита від мігрені та безсоння, вона вийшла з кімнати.
Сподівалася, що її почують, але донька була у навушниках і лише крутила пальцем біля скроні. А Олег так і заснув перед телевізором із банкою в руці.
*«Набридло як же мені все це набридло!»*
А вранці її розбудив дзвінок від свекрухи.
Галю, серденько, памятаєш, що час садити город? І в село треба зїздити прибрати.
Памятаю, зітхнула вона.
То завтра й поїдемо.
Єдину неділю Галя провела, копошачись у садибі під керівництвом свекрухи.
Як ти підмітаєш?! Треба інакше тримати мітлу! сидячи на лавці, командувала та.
Мені майже п’ятдесят, Віро, я сама впораюся, наважилася відповісти Галя.
А Олег
Де ваш Олег? Чому він не приїхав? Чому не привіз матір до садиби? Чому ми з вами тряслися в автобусі три години? А ви все про Олега, Олега
Він стомлюється.
А я? Думаєте, я не стомлююся?
І тоді почалося Галя шкодувала, що не стрималася. Віра була балакучою й любила «правоту». Але її правота була однобічною й Галі не стосувалася. Все життя Віра
