**Скандал у Ковальчуків**
В родині Ковальчуків — грандіозний скандал!
Не просто сварка, а цілий спектакль! Ганна Василівна Ковальчук (раніше Бондаренко, ще раніше — Мельник) виплескує всю свою розпач на чоловіка та його родичів, а точніше — на одну родичку, і вимагає, щоб усі пішли **»до бісової бабусі»** та вирішили, хто куди тягне.
**Чому?** – запитаєте.
Та ж бо колишня дружина! А точніше – не вона сама, а те **»шанування»**, яким оточили її пан Ковальчук разом із матір’ю. Нібито вона – найкраща з найкращих, народила найпрекраснішу дитину у світі, принцесу Марічку!
**Саме таке** викрикувала пані Ковальчук, роздаючи родичам «по батькові» та відправляючи їх туди, куди вони фізично не помістяться. Кидала кріслами, показувала нецензурні жестіки й дико сміялася.
**Одним словом** — влаштувала дворцові громи у власній особі!
**Сильна жінка**, скажете? Не кожна відважиться «по батькові» відрядити матір найдоброчеснішого із найдоброчесніших…
— **Ганно**, — намагався втихомирити дружину Ковальчук, — давай поговоримо цивілізовано!
Але **Ганна не хотіла цивілізовано**. Вона пішла у рознос, як п’яний матрос під час бунту, і викрикувала такі слова, які, на думку її чоловіка та свекрухи, інтелігентна жінка **навіть не повинна знати**.
А почалося ж усе **так гарно**…
Ганна, тоді ще не Ковальчук, але вже не Мельник (а точніше — Бондаренко, після першого шлюбу, де народила доньку Софійку), на п’ятому році життя малечі **раптом закохалася**. Так, що кинула сім’ю.
— **Ане, нам треба поговорити…**
— **Так, любий, слухаю.**
— **Я зустрів іншу… і закохався. Справді. Я йду. Пробач.**
Попрощався з дочкою, обійняв тепер уже колишню дружину, узяв чемодан з **дизайнерською білизною** — і пішов до своєї справжньої любові.
— **Уяви, який жмот,** — скаржилася подрузі, — **мені «великодушно» залишив квартиру, яка й так моя! Батько подарував її мені на 18-річчя, а я у 22 вийшла заміж.**
— **Але ж у вас усе було добре? Що сталося?**
— **Кохається, каже.** — Ганна знизує плечима. — **Так, що жити не може без неї.**
— **Ну й кремень!**
— **Та ні, що вже там…**
Потім, звісно, були сльози, спроби маніпулювати чоловіком через дитину, натяки, що вона все ще «ого-го». Тривало це доти, доки дружини його приятелів **не пообіцяли їй «начистити пику»**, а самі приятелі при вигляді Ганни **почали тікати, хто куди**.
**Повернення Бондаренка до колишнього сімейного гнізда стало його помилкою.**
Ганна вирішила, що **нарешті повернула свій «скарб»**, відправила Софійку до бабусі, приготувала себе й стіл…
Але Бондаренко не спокусився ні на те, ні на інше. Натомість **серйозно поговорив**.
— **Не ганьбися. Залиш моїх друзів у спокої.**
Вони говорили **три години**. Ганна плакала, збиралася топитися у ванній — але колишній чоловік **навіть не здригнувся**.
— **Ганно, уяви: ти не любиш людину. Єдине, що вас тримає — дитина.**
— **А тепер ти починаєш її ненавидіти, спиваєшся, б’єш мене… Все через те, що просто не могла чесно піти.**
Ганна змирилася. Але потім вирішила **довести колишньому, що вона не програла**.
Начиталася **»історій успіху»** від розлучених двадцятирічних коучів, які **»стільки років терпіли»** (коли встигли?), а потім **»скинули кайдани»** і почали «жити на повну».
Фітнес, правильне харчування, подорожі кожні три місяці — **повний набір «успішної жінки»**.
Ганна теж спробувала. Але через півтора року кинула, викинула всі курси, з яких платила гроші, **помирилася з Бондаренком** і влаштувалася працювати вчителькою англійської.
**Ось тут і з’явився пан Ковальчук.**
Він три місяці **добивався Ганни Василівни**, приводячи свою доньку Марічку на заняття.
Перший раз прийшов із піонами. Восени — **зі сміттєвим пакетом кабачків**. І **так зачарував Ганну**, що вона погодилася на побачення.
Але він **привів із собою доньку**. І на наступні побачення теж.
Ганна одного разу взяла Софійку. **»Золота» дитина** почала орати:
— **Навіщо ця дівчина тут?! Я хочу гуляти тільки з татом і з тобою!**
Софійка спробувала подружитися — але **отримала кулаком по голові**.
Ганна **надавала їй ляпасів**, а Марічка дико сміялася.
Ще через три місяці Ганна **отримала нове прізвище — Ковальчук.**
— **Носи з гордістю!** — напутствувала свекруха.
**І всі полетіли у весільну подорож до Одеси** — разом із свекрухою та принцесою Марічкою!
Софійка? Та та **пішла до бабусі**. Адже в неї інше прізвище — значить, **вона не частина родини Ковальчуків**.
**Звичайні будні почалися.**
Пан Ковальчук **усе більше відгуляІ коли всі страждання здалися вже кінцем, Ганна зрозуміла, що найкращий скарб — це не золото, а спокій і щирість тих, хто дійсно любить.
