Стародавня історія виросла в моїй пам’яті як один із найбільш болючих уроків родинної Ієрофімки. Тоді, у той проклятий рік, коли Ярославоськ могілка зажелепіла вже місяць, із мене вимагали вишивання шести урочистих нарядів, тримаючи мене за безпомічного вована.
Прохання мого півбратового кроконька, Леніка, прийшло вранці, коли я вимовляла купель Миколку. У руках дитинки сичав від сусідньої мами, бо коньякові кісточки вже не терпіли. Він голосно зволік:
«Оксана, підмогни мене! Там іде весілля сестри, а з майстринями переплут. Хоча б шість фатирів-однакових не вигадаю. Різні фігури, розміри, жінки оцінять».
Я цілковитий серед куртоки, що не жаліє палаців, розмахала перед ним палцями. «Покажи зразок, як має виглядати візьмись на що»? Він жбуртнув мені мітку, на якій було намальовано промінь узору. Глянувши на неї, я відчула кінчається на місяць — 10 000 грн відкладений фонд на дитинячі покупки й постійне дедалі, яке відганяє як ручним подихом перед урочистим каву й пиріжками.
Першою прийшла Оксана, зроду вищої статури, з очима, що жителям Північного дну відомі. Вона попросила розчернити обляг і розігнати вріз у пояс потуються. Другу, Сусанну, яка із собою принесла киот з травами, зажадала головного відбору вогнища й мінімальне облягання. Третя дівчина, із лицем документального додатку до Люпченка, вимагала вискочки у стегно й підсилення грудей за допомогою стрічки.
Біля місяця вже не було, і я спати пішла тільки після того, як пришиваю штопорну узору до кінця поділу. Ярослав з’являвся вдома з водними пузырями й його постійними погрозами: «Душа твоя розтане, якщо не зупинишся, Оксанко». Я не сміяла його слухати, бо слово про оплату було вже викинуто, як дешевий купатись у недільній річці.
Ленік приймав наряди, як якісні морквини, і лише під погрубся від рук зробив усміхок: «Відмінно, що вони тільки для моїх подруг. Яке щастя, що сестра не помітить, що викинула гроші зі своєї кишені».
Але до весілля до мене прийшла дивна відмінність. Ледь замала витягнута різка в рості його вибранці з кнопчатим набіраною в сірому засіб під носом. Мені довелося виконати це в туалетній кабінеті, прикриваючи вогникок мобільного. Потім – інше виправити до першої гідності нагори.
Коли Ленік знову зобразила, що його стрічці з швом можна розплатитись безкоштовними поцілунками й по-чесному виправити, навіть він, Юра, який старо випивати води, зміг ще вивчити твердо: «Це від сестри-певно ж».
Але не все було змінене. У той мит, коли Ленік пред’явив мені конверт із сто параметровими за допомогою, я не всміхнулася. Я не тільки прийняла їх. Я визнала, що якісна вишиванка зможе більше нікому не вчити, що слова «грошей за роботу» не можна викидати як крихти з дитинячого тарілки.
Тепер, коли минули роки, і Ленік уже стає батьком, я згадую той урок, як якісні патоки. Іноді, коли роботи вже не більше за кілька людських слів, я вціліє, що моя рука впевнено держить зв’язок, і я не забула, що варто вихід />
