Самотня серед рідних
– Мам, ну годі тобі перейматися! – роздратовано кинула Марічка, навіть не відриваючи очі від телефону. – Що такого, що не приїхали на твій день народження. У всіх свої справи.
– Які справи? – тихо запитала Ганна Степанівна, стискаючи в руках серветку. – Оленка обіцяла приїхати з дітьми, Тарас теж казав, що звільниться. А Андрій взагалі сказав, що подарунок уже купив.
– Ну і що? – Марічка нарешті відірвалася від екрану. – Оленка з дітьми хворими сидить, у Тараса проблеми на роботі, а Андрій у відрядженні застряг. Ніхто спеціально так не робить.
Ганна Степанівна мовчки накривала стіл у вітальні. Гарну скатертину, найкращі тарілки, які діставали лише по особливих випадках. Сімдесят років – хіба не особливий випадок? Вона цілий тиждень купувала продукти, готувала з ранку улюблені страви дітей. Оселедець під шубою для Оленки, смажену картоплю з грибами для Тараса, торт «Наполеон» для Андрія.
– Марічко, а може, зателефонуємо їм ще раз? – попросила вона. – Може, вони встигнуть?
– Мам, ну годі! – Марічка підвелася зі столу. – Мені вже треба додому. Максим сам з дітьми, стомиться.
– Але ми ж навіть як слід не поїли…
– Що тут їсти? Салатики різні. Я вдома нормально поїм.
Ганна Степанівна дивилася, як молодша донька збирала сумку. Швидко, поспіхом, ніби боялася запізнитися на щось дуже важливе.
– Гаразд, мам, не сумуй. Наступного разу всі зберуться, побачиш.
Поцілунок у щоку, клацання дверей. Ганна Степанівна залишилася сама за накритим столом на шість персон.
Вона довго сиділа, дивлячись на порожні тарілки. У квартирі стояла тиша, яку порушувало лише тикання годинника на стіні. Ті самі годинники, які подарував покійний чоловік на тридцятиріччя. Скільки свят вони відзначили за цим столом! Дні народження дітей, Новий рік, закінчення школи, весілля…
Ганна Степанівна підвелася і почала прибирати зі столу. Оселедець під шубою спакувала у контейнер – завтра віднесе сусідці Галі. Картоплю з грибами теж у холодильник. Торт порізала на шматки і теж прибрала. Багато вийшло шматків.
Коли все було прибрано, вона сіла в улюблений крісло чоловіка і дістала телефон. На екрані світилися непрочитані повідомлення.
«Мамочко, з днем народження! Вибач, що не змогла приїхати. Діти хворіють, температура під сорок. Обов’язково навідаюсь на вихідних. Цілую». Це від Оленки.
«Мамусю, вітаю! Проблеми на роботі, можуть звільнити, не можу відволікатися. Подарунок передам через Марічку. Здоров’я тобі». Тарас, як завжди, коротко.
«Мамулечко, з ювілеєм! Застряг у Львові, рейс скасували. Компенсую при зустрічі. Люблю». Андрій, наймолодший.
Усі вибачаються, усі люблять, усі обов’язково приїдуть потім. Ганна Степанівна прибрала телефон і закрила очі. Втома навалилася раптово, важка і липка.
Наступного дня вона прокинулася від дзвінка у двері. На порозі стояла сусідка Галя з букетом хризантем.
– Ганно, з днем народження вчорашнім! – посміхнулася вона. – Вибач, що вчора не привітала, у онука змагання були.
– Дякую, Галю, – Ганна Степанівна прийняла квіти. – Заходь, чаю поп’ємо.
– А як пройшло свято? Діти приїжджали?
Ганна Степанівна поставила чайник і мовчала. Галя зрозуміла без слів.
– Знову не змогли?
– Справи в них, – тихо відповіла Ганна Степанівна. – Робота, діти хворіють…
– Ганно, а ти їм казала, як для тебе це було важливо?
– Навіщо? Вони ж не маленькі, самі повинні розуміти.
Галя похитала головою.
– Розуміти – то повинні, але ж не розуміють. Мої такі самі. Поки не скажеш прямо – не доходить.
Вони пили чай із залишками торта «Наполеон». Галя хвалила, розпитувала рецепт, розповідала про своїх онуків. Ганна Степанівна слухала й думала про те, що з сусідкою їй говорити легше, ніж з власними дітьми.
– Ганно, а давай ми з тобою гурток якийсь знайдемо? – запропонувала Галя. – Чи до клубу пенсіонерів запишемося. Там і танці, і співи.
– Та що ти, Галю. Мені не до того.
– А до чого тобі? Діти виросли, живуть своїм життям. Чому б і тобі не пожити для себе?
Після того, як Галя пішла, Ганна Степанівна довго думала про її слова. Жити для себе? А як це? Вона все життя жила для інших. Спочатку для батьків, потім для чоловіка, потім для дітей. Навіть після смерті чоловіка продовжувала жити для дітей. Допомагала з онуками, готувала, прала, коли приносили білизну.
Ввечері подзвонила Оленка.
– Мам, як справи? Як день народження пройшов?
– Нормально, – відповіла Ганна Степанівна.
– Марічка каже, ви удвох сиділи. Я ж поясняла, у нас тут жах. Ванюша температурить, Лізонька кашляє. Лікаря викликали.
– Розумію, донечко. Діти важНаступного дня Ганна Степанівна купила квиток на море, взяла в руки пензля і почала малювати нове життя — для себе, а не для всіх.
