Ось адаптована історія у українському стилі:
Самостійна, але допотрібна
Лише після того, як Оксана з Дмитром почали жити разом, вона зрозуміла, що він не той, за кого себе видавав. З ним вона була лагідною та ніжною, справжньою душенькою. Поки лише зустрічалися, вона намагалася довести йому свою любов, навіть казала, що без нього їй не жити.
Ні, вона, звісно, не ридала біля вікна в очікуванні свого Дімочка, не вишивала рушники, але дивилася на коханого з захопленням. Йому це дуже подобалось.
— Оксанко, може, об’єднаємося і будемо жити разом? — якось запитав Дмитро на черговій зустрічі в кав’ярні. — Спільний побут ще міцніше нас зв’яже, та й відповідальність одне за одного — це ж добре.
Оксана спочатку здивувалась. Вона сподівалася, що колись він запропонує їй руку й серце, але тут йшлося просто про спільне проживання. Та все ж погодилась.
— Гаразд, принаймні перевіримо наші почуття на ділі, — відповіла вона з усмішкою.
Дмитро за характером був дріб’язковим і жартівливим, але Оксана цього не помічала — або ж він просто не розкривався одразу. Коли вона переїхала до нього, спочатку він ще стримувався, лише м’яко жартував. Але чим довше вони жили разом, тим частіше вона помічала його неприємні звички.
На кухні Дмитро завжди крутився поруч. Допомоги від нього не було, а осі зауваження — так.
— Оксан, ти наче сонна й безпорадна, — казав він, коли з її рук висковзувала ложка. — Тебе одну до плити пускати небезпечно.
Поки вона не зварить і вони не повечеряють, він не відходив, все ходив туди-сюди. Її це дратувало, тим більше що обов’язково вліпить якесь колюче слово.
— Дмитре, ну чого ти тут стоїш? Або допомагай, або йди, сама впораюся, — казала вона, коли вже не витримувала.
— Як це йти? Та ти без мене й ложку не знайдеш. Та й коли ти під наглядом, мені спокійніше…
Якщо Оксана підходила до його ноутбука, він розмахував руками:
— Не чіпай мій комп, він при тобі відразу зависає.
Та це ще були квіточки. Найгірше було те, як Дмитро поводився з нею серед друзів. Висміював, виставляв її безпорадною, і з часом Оксана стала для всіх жартом. Друзі теж підколювали її, навіть принижували, а Дмитро сміявся разом із ними.
— Дмитре, чому ти мене принижуєш перед друзями? Вони тепер так само до мене ставляться! Мені це дуже не подобається, — одного разу вибухнула вона.
— А якщо ти справді така? — спокійно відповів він. — Що я можу про тебе гарного сказати?
Це була остання крапля. Вона не збиралася доводити йому, що вона не така, якою він її малює. Тому просто заявила:
— На цьому ми з тобою розходимося. Я йду.
Зібрала речі й пішла. Через три дні Дмитро дзвонив, намагався повернути її, навіть незграбно вибачався, але Оксана була непохитна. Їй не подобалося, що він перетворив її, освічену й симпатичну дівчину, на посміховисько.
«Він ще пошкодує. Я доведу, що можу бути самостійною!» — думала вона й почала діяти.
Першим кроком до незалежності стало рішення купити авто.
«Завтра ж запишуся на курси водіння. Спочатку права, а там побачимо!»
Минуло трохи часу, перш ніж вона отримала посвідчення. Теорію здала з першого разу, а от практику — лише з третьої спроби. Та нарешті документ був у неї, і вона вирушила на авторинок.
Оббирала довго. Її не влаштовували ціна, пробіг, навіть колір. Та врешті зупинилася на червоній «Шкоді» — невеликій, але симпатичній.
— Чому продаєте цю машину? — запитала вона хазяїна, хоч і знала, що чесної відповіді може й не почути.
— Замала для нашої сім’ї. Очікуємо дитину, тому міняємо на більшу.
Першу ціль Оксана досягла й уже їхала на своїй червоній «шкаводі», радісно поглядаючи на зустрічні авто.
«Як же класно почувати себе за кермом! Шкода, що Дмитро цього не бачить. Треба виправити», — вирішила вона.
Їй кортіло показати друзям свою машину й себе за кермом. Адже Дмитро вважав її безпорадною — нехай тепер подивиться.
«У вихідні поїду на дачу до Іри й Віталія. Там зібрається вся компанія, і Дімо теж буде. Цікаво, як він відреагує? Сам ще машину не купив», — подумала Оксана.
Дорога виявилася нелегкою, але зусилля варті того. Коли вона вийшла зі своєї червоної «Шкоди», усі радісно загукали:
— Оксан! Оце так сюрприз! Ти сама за кермом?
Підійшов і Дмитро, вимовивши з їдкістю:
— Самогубця…
Час минав швидко, і Оксана зібралася назад — не хотілося їхати в темряві. Таки досвід у неї був невеликий.
Трохи поблукавши просілочними дорогами, вона виїхала на трасу. Їхала задоволена, наспівуючи, але раптом почула хлопок — і машина повела себе вбік. Вона одразу ж зупинилася на узбіччі й вискочила.
«
