Ой, слухай, ось історія, що сталася зі мною й моєю донечкою. У моєї сестри Оленки був день народження її доньки, Соломійки, і вона влаштувала свято у басейні в Києві, запросивши всю родину. Ну ми ж з радістю погодились адже моя Настунька просто обожнює воду!
Спочатку все було чудово: дітлахи бігали, сміялись, гралися. Аж ось вони вирішили зайти у воду. І тут я побачила, як моя Настя стоїть осторонь, а Оленка ніби навмисне не пускає її до басейну.
Тітонько, можна й мені? тихо запитала донька.
Але сестра різко відрізала:
Ні.
Я побачила, як у Настуньки очі наповнилися сльозами. Вона стояла там, стиснувши кулачки, і дивилась, як інші діти радісно плескаються. А вона сама, нікому не потрібна.
У мені все закипіло. Я підійшла до сестри:
Чому всім можна, а моїй доньці ні? Якщо проблема в деньгах, я сама заплачу гривнями. Це ж дитина! Чому так жорстоко?
Оленка холодно глянула на мене і відповіла:
Я так вирішила.
Та поясни хоча б чому! ледь стримуючи гнів, спитала я.
Вона глибоко зітхнула й проговорила щось, від чого у мене перехопило подих:
Бо все життя батьки любили тебе більше за мене. Ти завжди була «ідеальною донькою», у тебе все вдавалося, всі тобою пишалися. А тепер те саме твою Настю люблять більше, ніж мою Соломійку. Вона завжди в центрі уваги, усі нею захоплюються. А моїй що лишається? Бути в тіні. Не дозволю, щоб і в її день народження вся увага знову дісталась твоїй дитині.
Я стояла, мов укопана. Переді мною була не просто сестра, а жінка, яка роками носили в собі цю гірку образу.
Я підійшла до Настуньки, взяла її за руку й тихо сказала:
Ходімо звідси, серденько. Нас тут не хочуть і нам тут не місце.
Вона обхопила мене за шию й розридалась.
Того дня я зрозуміла: заздрість може зруйнувати не лише свято, а й родину.
