**Переломний момент**
— Вітаю з народженням дочки, Марічко, — радісно щебетала подруга Олеся, заглядаючи у ліжечко, де спала крихітна дівчинка.
— Дякую, Олесю, дякую. Нарешті я стала щасливою мамою. Ми з Дмитром сім років чекали на нашу донечку. Вже й відчаювались, але є Бог на світі — подарував нам Софійку, — відповіла Марічка.
Марічка та Олеся були близькими подругами ще зі школи. Після навчання їхні шляхи розійшлися, але дружба залишилася. Марічка вийшла заміж, а Олеся так і не знайшла свого чоловіка, хоча була справжньою красунею.
Дмитро не висипався. Донечка часто плакала вночі. Навіть якщо до неї вставала Марічка, він прокидався теж. У ці дощові осінні дні настрій і так був поганий, а тут ще й виснаження. Марічка поступово ставала дратівливою, чоловік — так само.
Народила Марічка у тридцять один рік, і хоча донечка була довгоочікуваною, материнство виснажило її за півтора місяці. Сім років вони з чоловіком мріяли про малу Софійку, а коли мрія збулася, і в ліжечку лежала блакитноока красуня, у домі почалася якась нервова метушня.
— Нічого, доню, — ця осіння хандра та недосип скоро минуть. Ось підросте внучка, — заспокоювала мати Марічки. — Усі через це проходять.
Марічка ходила з донечкою на руках, глянула на годинник і штовхнула чоловіка.
— А ти чого лежиш? На роботу запізнишся.
Дмитро глянув на годинник, схопився, вилаяся — мовляв, не спав усю ніч, тепер на заводі буде млявий. Та хоч колеги розуміли — самі через це пройшли.
— Марічко, чаю налиєш?
— Як тобі наливати, коли руки зайняті? — показала вона на Софійку, яка знову сопіла та збиралася плакати.
— Та гаразд, на роботі, може, встигну перед зміною в роздягальні випити, — буркнув чоловік і пішов у дощ, у похмуру сльоту.
Коли донечка заснула, Марічка теж прилягла, трохи задрімала, а в голові вже крутилися думки, як встигнути приготувати вечерю, бо боялася, що дитина знову буде неспокійною.
Коли вона чекала народження донечки, навіть уявити не могла, що буде таке страшенне виснаження. Вони ж із чоловіком сім років жили для себе. А тепер — синці під очима, зіпсований настрій, погляд без блиску. Обоє стали дратівливими.
Вдень подзвонила Олеся.
— Марічко, ну як ти? Справляєшся?
— Ой, ніяк, Олесю. Втомилася, сил немає, не висипаюся. Софійка не дає нам спати вночі. Швидше б підросла, — зітхнула вона.
— Гаразд, подругу треба виручати. Я після роботи забіжу, чимсь допоможу, — пообіцяла Олеся.
— Так, подруго, бачу, що ти справді втомлена. Іди відпочивай, а я приготую вечерю, — скомандувала Олеся і взялася за ніж, чистити картоплю.
Марічка провалилася у дрімоту, не глибоку, але все ж. Через сорок хвилин, прокинувшись, відчула себе свіжішою. З кухні пахло тушкованою картоплею з м’ясом. Вийшовши, Марічка посміхнулася:
— Ой, Олесю, як же добре, що ти прийшла. Добре, коли поруч є така турботлива подруга.
За вечерею всі були в гарному настрої, жартували й сміялися. Дмитро знову дивився на дружину з любов’ю, не забуваючи при цьому спілкуватися з Олесею.
— Дякую тобі, Олесю, навіть соромно, — провожаючи подругу, говорив Дмитро. — Виручила дружину, їй зараз важко. Ми ж звикли жити для себе.
— Та годі тобі, Дмитре, — ми ж друзі, — підморгнула вона Марічці, і всі знову весело засміялися.
Через день Олеся знову прийшла на допомогу. За вечерею розмовляли, і навіть зізналася, що у неї на особистому фронті все налагоджується.
— Мені теж не завадило б створити сім’ю, адже ми з тобою однолітки, — казала вона подрузі, а Марічка лише зраділа за неї.
— От і добре, будемо дружити сім’ями, — промовила Марічка. — Тільки спочатку познайомити треба, — а Олеся лиш загадково блиснула очима, натякаючи, що всьому свій час.
Олеся кілька разів на тиждень заходила після роботи — нянчилася з Софійкою, допомагала з вечерею. Марічка не раз подумки дякувала подрузі:
— Хай у мене лише одна подруга, зато яка! Так і доживемо до старості.
Якось Марічка запитала:
— Розкажи про свого нареченого. Чому не знайомиш нас?
— Поки зберігаю в таємниці. Щастя любить тишу, — відповіла подруга і швидко перевела розмову.
— Ну скажи хоча б, я його знаю? — допитувалася Марічка.
— Знаєш, — після паузи відповіла Олеся, і в цей момент хтось подзвонив у двері.
Прийшла мати Марічки. Вона не могла часто допомагати, працювала, але іноді заглядала після роботи. Побачивши Олесю на кухні, як та сприт
