— Коли я сиджу ночами біля ліжечка нашої донечки, а ти розхитрюєш кохання з моїм другом! І вважаєш, що це нічого не варте?!
Все почалося несподівано – маленька лізочка захворіла. Їй лише дев’ять місяців, а раптом температура підскочила, з’явилась блювота і діарея. Я в паніці – мені 23, я молода мама і практики в таких справах майже немає. А Сашко, мій чоловік, як завжди сидить вдома за комп’ютером, потягуючи пиво і граючи у свої улюблені танкові ігри.
«Сашко, лізочка погано, подивись!» – крикнула я, намагаючись заспокоїти плачучу малечу.
— «Може, зубки прориваються?» — він лише підняв брову, не відводячи очей від екрана. «Дай їй щось, пройде».
Я знала, що сперечатися з ним марно. Якщо нічого не робити, стан лише погіршиться. Коли стало зрозуміло, що температура не спадає, а лізочка втрачає сили і перестає реагувати, я сама викликала швидку.
Лікарі прибули швидко, оглянули дитину і коротко сказали: «Ротавірус. Термінова госпіталізація».
«Сашко, збирайся, ми їхаємо!» — вигукнула я, коли медики готували донечку до транспорту.
«А я завтра на роботу…» — пробурмотів він, не піднімаючись зі стільця. «Ти сама розберешся, так?»
Я лише подивилась на його пивну банку, мерехтливий екран і розслаблену позу і мовчки пішла за швидкою. У той момент лізочка була для мене єдиним світом. Його байдужість могла зачекати.
У лікарні нас відправили у відділення інфекційних захворювань. Лізочка плакала без упину, я бігала між лікарями, краплями крапельниць, аналізами, намагаючись бути поруч і заспокоїти її. Ніч пройшла, як густий туман: я майже не спала, тримала донечку в обіймах, поки вона, вичерпана, не заснула під світанок. І раптом — ранок мого Дня народження.
О точно о восьмій телефон задзвонив. Це був Сашко. На мить я сподівалася, що хоча б привітає, спитає, як лізочка.
«З днем народження, старенька!» — розсміявся він. «Як там? Все ще лежиш?»
Я замерзла. «Старенька»? Мені лише 23, я в лікарняній палаті, дочка з ротавірусом, я не спала нічого, а він жартує?
«Сашко, ти серйозний?» — голос задрімав. «Лізочка на крапельниці, я нічого не спала. Хоча б спитай, як вона?»
«Ой, не починай», — відмахнувся він. «Ти в лікарні, лікарі подбають. Я просто подзвонив, щоб привітати. Ще не можу жартувати?»
«Ні, не можеш», — різко відповіла я. «Це не смішно. Ти плануєш приїхати? А можеш щось придбати? У нас тут і води немає».
«Подумую», — пробурмотів він. «Треба йти, справи».
І розірвався зв’язок. Ні слова кохання, ні «тримайся», ні навіть «з Днем народження». У мене в руках був телефон, а в серці – тріщина. Але це був лише початок.
Через кілька годин подзвонила теща – Тамара Іванівна. Я завжди намагалася її поважати, хоча її постійні поради і втручання часто доводили мене до ладу. Я сподівалася, що тепер вона підтримає мене.
«Аня, з Днем народження, люба! Як ви? Лізочка жива?»
«Тамара Іванівно, лізочка на крапельниці», – втомлено відповіла я. «Ротавірус, важка дегідратація. Я сама, Сашко навіть не прийшов».
«Ой, знову ти», – підсміялася вона. «Сашко – чоловік, йому важко. Працює, втомився. Ви знаєте, чоловіки – їм треба відпочивати».
Я була в шоці. Відпочивати? Він сидить вдома і грає в танки, а я тут одна!
«Тамара Іванівно, він не працює, а грає в танки», – не втрималась я. «І навіть не спитав, як лізочка. Це нормально?»
«Аня, не ускладнюй», – знову відмахнулася теща. «Усі чоловіки такі. Мій колись теж був такий. А Сашко… ну, він не найкращий, але звикнеш. До речі, знайдемо тобі когось».
Я майже впустила телефон. Що?! Тепер вони офіційно радять миритися з зрадою?!
«Тамара Іванівно, ти серйозна?» – вигукнула я. «Ти пропонуєш…»
«Аня, не грай у святу», – сміялася вона. «Усі так живуть. Чоловіки зраджують, жінки терплять. А коли діти виростуть, ти сама знайдеш собі хлопця. Оце життя, дівчинко».
Я мовчки повісила. Серце колотило, голова вертіла. Що відбувається? Чи стало звичним миритися з зрадою?
Дні в лікарні тяглися, але лізочка одужувала. Нас перевели в звичайне відділення, і я трохи розвіялася. Однак, спостерігаючи за Сашком, я розуміла, що він вже не той. Він майже перестав дзвонити. Іноді лише раз на день, з явним роздратуванням:
«Як ти? Скоро виписуватимешся?»
Ніякого тепла, ні залученості.
Тоді прийшло повідомлення від моєї подруги Каті, з якою ми знайомі з школи, довіряємо одне одному
