Кукухо ти остання, ось хто ти! голосила свекруха по телефону. Висмикувала онука, мов котя, та й до мене! А ще матірю звешся…
Іванна стиснула зуби. Останній тиждень вона спала щонайбільше чотири години на добу, брала додаткові зміни, тягла на собі все господарство, а тепер ще й мала виправдовуватися?
Ганно Михайлівно, моя «дитина» вже повнолітня. Вона цим пишалася. Нехай тепер сама розбирається. Я їй порадила коли розуму нема, нехай викручується як знає.
Іванна поклала слухавку. Ця розмова ні до чого не вела. Вона знала для всіх родичів тепер вона злісна відьма. Сил слухати й терпіти більше не було.
Все почалося з того, що колись Іванна сама залишилася сама. Мати померла, коли їй було вісімнадцять, а у девятнадцять і чоловік. На руках лишилася тільки маленька донька.
Тримайся. Я поруч. Якщо що телефонуй, тоді сказала Ганна Михайлівна.
Але ті розмови й закінчилися.
Іванно, я б і рада допомогти, але я втомлена, я працюю, казала свекруха, коли молода мати просила посидіти з дитиною хоч у вихідний.
Грошима теж ніхто не допомагав. І так було з усіма. Всі співчували, але лише на словах.
Іванна витягнула сама. Були ночі, коли вона вила від втоми, але вона вистояла. Вона знала, що таке бути самотньою матірю.
Тому, коли донька Олеся у шістнадцять привела хлопця, Іванна занепокоїлася. В школі про Тараса говорили лише погане він був грубим, водився з підозрілою компанією і, як шепотілися, вже спробував те, що за законом заборонено.
Спочатку Іванна намагалася відвернути доньку, казала, що є кращі хлопці. Але Олеся не слухала.
Ти нічого не розумієш! Я його кохаю! кричала вона, навіть коли мати говорила спокійно.
Іванна не розуміла, звідки та любов адже з боку Тараса не було нічого, крім пластикових квітів на 8 Березня та рідкісних прогулянок на мотоциклі. Одного разу вони затрималися, а Олеся навіть не відповіла на дзвінки. Прийшла після двадцяти другої.
Іванна, звісно, не спала. І коли донька повернулася розпочалася бійка.
Ти взагалі розумієш, що робиш?! Я вже міліцію збиралася викликати! Наступного разу і йому, і тобі покажу! А тепер віддавай ключі та йди до кімнати. Завтра нікуди не підеш.
Олеся навіть не почувалася винною.
Нічого я не віддам! Ти не маєш права мене увязнювати! Я доросла, можу робити що хочу. Запреш мене сама на тебе міліцію викличу.
Іванна аж очі витріщила, але стрималася.
Дорослою будеш після вісімнадцяти. А поки що за тебе відповідаю я.
Тоді Іванна зрозуміла: донька знає свої права, але чути не хоче про обовязки. Їй потрібна воля, але бажано за рахунок інших.
Ти жахлива мати! вистрілила Олеся під час чергової сварки.
«Так. Жахлива. У хорошої матері така донька не виросла б…» гірко думала Іванна. Десь вона не додивила за вихованням. Але чи можна було інакше, коли працюєш на двох роботах, щоб було де жити?
Коли Олеся сказала, що вагітна, у Іванни додалося сивини. Дівчина тільки вступила до університету це було явно не доречно.
Мам, я вагітна…
Усередині Іванни щось обірвалося й впало, ніби камінь у криницю. Вона не закричала, хоча дуже хотілося. Замість цього глибоко вдихнула й спокійно запитала:
І що збираєтеся робити?
Ну… Народжувати, звісно. А що ще?
А жити на що будете? Тарас жодного дня не працював. Тобі теж буде не до навчання.
Він працює. На склад влаштувався, вже другий місяць. У нас все серйозно.
Іванна бачила: донька живе в якійсь своїй казці. Але ці рожеві замки розвіються, коли дійде до пелюшок, колиска та безсонних ночей.
Олесю… У вас нема ані професії, ані досвіду, ані грошей. Ви ж навіть не знаєте, як тримати немовля. Діти потребують часу й коштів, а у вас нема ні того, ні іншого.
Донька нахмурилася. Іванна встигла підняти руку, перш ніж почався потік слів.
Я тобі не ворог. Я хочу допомогти. Просто я сама знаю, як це виховувати дитину у твоєму віці.
Ну ти ж була одна…
«І ти, мабуть, теж будеш», ледве втрималася Іванна.
Була. Хочеш, нагадаю, чому? Бо життя непередбачуване. У мене був чоловік, а наступного дня його не стало. У тридцять років мені було б легше, ніж у двадцять.
Олеся трохи заспокоїлася. Злість у її очах змінилася на розгубленість.
І що тепер робити?
Я дам тобі гроші, сходи до лікаря. Потім вчися. Якщо до кінця навчання ви з Тарасом будете разом чудово, будьте щасливі. Ні знайдеться інший. У тебе все попереду. Ми разом усе подолаємо.
Тоді Олеся погодилася, взяла гроші. Іванна навіть зідхну