Після пологів теща влітку вдерлася в палату, розпочала обзивати мене й нашу новонароджену донечку: я не витримав і вчинив це…
Відносини з тещою у мене з самого початку не склалися. Вона відкрито заявляла, що я «не підходжу» до її сина. Постійно підкреслювала дрібниці: як я готую, як прибираю, як одягаюсь. Улюбленою її забавою було порівнювати мене з колишньою дівчиною чоловіка, мовляв: «вона була справжньою господинею, а ти…». Іноді телефонувала чоловікові на роботу і нарікала, що я, начебто, «надто холодний» до його родичів.
Коли я завагітнів, ситуація лише погіршилася. Замість радості за майбутнього внука, теща розпочала справжнє розслідування. Вона буквально допитувала чоловіка, впевнена, що я завагітнів від іншого.
У присутності інших родичів могла натякнути, що термін вагітності «підозріло не збігається», а на сімейних вечерах кидала жарти, ніби внук обов’язково схожий на сусіда. Ці слова кололи до глибини, та я намагався терпіти заради чоловіка і майбутньої дитини.
Нарешті настав довгоочікуваний день – я народив. У нашій сім’ї з’явилася чудова донечка Оленка. Я лежав у палати, виснажений, але щасливий. Чоловік був поруч перші години, потім поїхав, щоб принести мені речі. Я думав, що все налагодиться, що народження онуки розтопить серце тещі…
Але двері палати відчинилися, і вона стояла в порозі. Ні посмішки, ні квітки, ні простих «вітання». З перших слів розпочала атаку:
— Я знала! — сказала вона з якимось тріумфом у голосі. — Ця дитина не від мого сина!
Я спокійно спробував відповісти:
— Про що ви говорите? Подивіться на неї, у неї навіть ніс, як у батька.
Теща презирливо фыркнула:
— Ніс? Ти смієшся? У чужого чоловіка може бути і такий ніс! Ти брехунка, підла жінка! Ти зруйнувала нашу сім’ю, ти вкрала у мого сина життя!
Я застиг, притискаючи Оленку до себе. Але вона не зупинилася, навпаки, підвищила голос:
— Подивися на себе! Ти вважаєш себе матір’ю? Ти навіть не вмієш тримати вигляд гідної нареченої. Брудна, жирна, з мішками під очима! А це… — вказала на дитину, — це виродок, який виросте таким же лицемірним, як ти!
Коли вона почала ображати мою донечку, я вже не міг стриматися і вчинив те, про що не шкодую.
Слова врезалися, як ножі. Я розумів, що можна говорити будь-що про мене, але не про новонароджену Оленку. Вона лише щойно з’явилася на світ, а вже її принижують. У мене щось всередині зламалося.
Я повільно підвівся з ліжка, незважаючи на біль і слабкість після пологів. Натиснув кнопку виклику медсестри і, спокійно, але рішуче сказав:
— Заберіть цю жінку з моєї палати. І більше не пускайте її сюди.
Коли двері за нею захлинули, я одразу подзвонив чоловікові і розповів усе, що сталося. З того моменту я твердо вирішив: цієї «бабусі» в житті моєї донечки не буде.
Зараз Оленці рік, вона ще не бачила тещу і ніколи її не побачить, хоч та просить пробачити її і дозволити бачитися з онуком. Мені байдуже, що вона відчуває чи думає.
Вартість лікування в Київській поліклініці склала 12 000 гривень, і я сплатив її без зайвих роздумів, бо головне – захистити свою родину.
