Після дев’ятнадцяти років шлюбу та виховання двох дітей мій чоловік пішов до молодої колеги.
Мені 42 роки, і два тижні тому моє життя розвалилося: мій чоловік, з яким ми прожили разом 19 років і виростили двох дітей, оголосив, що хоче розлучення. Він відверто зізнався, що вже два роки зустрічається з 28-річною колегою, яка тепер чекає від нього дитину.
З того дня я не перестаю плакати, мучаючись питанням: як я могла бути настільки сліпою, щоб не помітити його зраду? Я вірила Ярославу, коли він казав, що затримується на роботі через нові проекти та часті відрядження по Україні. Я чекала на нього, прибираючи наш дім, готуючи його улюблені страви, прасуючи сорочки на цілий тиждень вперед. Навіть не підозрювала, що вся ця турбота була не лише для мене та дітей.
Мене непокоїло, що Ярослав дедалі менше часу приділяв дітям, віддаляючись від сімейних традицій. Його внесок у сімейний бюджет зменшився, а побутові проблеми залишалися без його участі. Я виправдовувала це його зайнятістю та втомою. Коли він сказав, що цього року не зможе поїхати з нами у відпустку, я змирилася та поїхала з дітьми до батьків у село. Повернувшись додому, я помітила, що Ярослав змінився: став замкнутим, уникав близькості, а одного разу я відчула на його одязі чужі парфуми і побачила сліди помади на комірі сорочки.
Коли я вимагала пояснень, він зізнався у зраді та повідомив про намір піти. Мої спроби нагадати про дітей, про роки, прожиті разом, не змінили його рішення. Ми звернулися до адвоката для оформлення розлучення. Я не хотіла відпускати його, не уявляла життя без нього, але розуміла, що утримувати безглуздо.
Тепер я залишилася сама, з розбитим серцем та страхом перед майбутнім. Я усвідомлюю, що попереду довгий шлях до одужання, але вірю, що знайду в собі сили жити далі заради себе та наших дітей.
Таке життя: іноді доводиться втрачати, щоб знайти себе справжню.
