Оленко, опамятайся! Твоєму коханому вісімнадцять, тобі двадцять шість! Чудова парочка! Хоч у рамку став. Що він тобі може запропонувати? Безкінечні проблеми, от що. Тебе ж колеги засміють. Прийшла вчителька, закохалась у учня. Де таке чувало? Звільняйся зі школи за власним бажанням, поки не пізно. Інакше тебе звільнять за аморалку, мама яскраво все розписала.
А мені хотілося вити. Так вийшло, що Андрій і я закохалися. Так, він набагато молодший і мій учень. Але через рік він закінчить школу. Ми одружимось. Різниця у віці не буде кидатись у вічі. Треба трохи потерпіти. У мене немає сил розлучитись із цим хлопцем. Андрій моє перше кохання. Мама, звісно, перебільшувала, кажучи, що всі знають про наші стосунки. Ми з Андрієм бачились таємно.
Звісно, я усвідомлювала, що така «гаряча» новина миттєво розлетиться школою хіба що глухий не почує. Та не могла себе стримати горіла в обіймах коханого, ловила кожен його погляд. Розуміла, що подаю поганий приклад. Я, як учителька, маю сіяти розумне й добре.
Моя мама теж педагог, і для неї мій вчинок не мав пояснення. Шкодувала, що поділилась із нею своєю радісною тривогою. Підтримки не відчула. А скільки разів у думках я розлучалась із Андрієм? Безліч. Але варто побачити його серце замирає, дух перехоплює, та плювати на все, люблю! Усі заборони стираються, йду наперекір усім.
З Андрієм я почувалася нерозумною дівчинкою. Він був відмінником, атлетичним, розсудливим у житті. Його однокласницям він і в очах був милий доводилось невидимо ревнувати. На душі було і радісно, і неспокійно.
Дзвонить останній шкільний дзвінок. Андрій вступив до університету. А я завагітніла.
Мама, помітивши зміни у моїй подобі, не забула зауважити:
Досипалися, голубчики. Що тепер? Будеш позбавлятись плоду кохання? Не послухала мене тепер розплачуйся, дурниця.
Ні, не буду, відповіла я.
Народилась наша Марійка. Андрій не поспішав стати моїм чоловіком. Навчання для нього було на першому місці. Взагалі, він почав віддалятись. Уникав зустрічей, «забував» дзвонити.
Студентське життя, однокурсниці Одним словом, ми скоро розійшлись. Прийшлось із небес упасти на землю Залишилась я сама з донечкою. І нікому не розповіси, що з учнем був роман. Почнуться плітки. Засміють, засудять. Душа заніміла
Мама, бачачи мій сумний стан, заспокоювала:
Чую, неладно в тебе з Андрієм. Нічого, Оленко, і в попелі іскра буває. Годі себе гризти. Все налагодиться, побачиш.
Минуло два роки. Ми не бачились із Андрієм. За мною почав залицятись хлопець із песиком. Я його так і називала «хлопець із песиком». З Сашком ми познайомились у парку, де я гуляла з коляскою, а він із своїм цуценям такси Грізлі. Заговорились, то те, то се
Сашко виявився приємним, душевним, з почуттям гумору від нього віяло якимось світлом. Закрутилось у нас кохання. Марійку та Грізлі залишали на маму, а самі бігали в кіно, в кафе. Мама була щаслива:
Ідіть, молода, розважайтесь, поки є бажання. А я вже посижу з онукою та песиком.
Згодом я з Марійкою переїхала до Сашка. Нам було добре й спокійно разом, без жодних бур. Тиша та благодать
Якось дзвонить мама й збентежено каже:
Олю, приходив батько Марійки. Кричав тут на сходах. Вимагав тебе. Я злякалась і дала вашу адресу. Бачиш, яким виявився твій улюблений учень: зверху мякий, а всередині гадюка.
Нічого, мамо, не хвилюйся, розберемось, заспокоювала я її, а сама занервувала. Чого це він раптом згадав про мене?
Незабаром зявився Андрій:
Привіт, Олю. Бачу, ти непогано влаштувалась. Чоловік зявився, мою дитину виховує За яким правом?
Андрію, а де написано, що Марійка твоя донька? Ти добровільно від неї відмовився. Які претензії?
Андрій одразу змяк:
Оленко, та я нічого Може, ми з тобою під один дах? Ми ж кохали одне одного. Забула?
Довго памятала. Сашко допоміг назавжди тебе забути. Дякую, Андрію, «частувала» коханням. Втратив ти мене не повернеш. Прощавай. Холодно виставила непроханого гостя за двері.
Коли Сашко прийшов з роботи, помітив мій неспокій:
Щось трапилось, Олю?
Розповіла йому про візит Андрія.
Дурниці. Не переймайся. Мабуть, занудьгував. Буває. Ходімо вечеряти, дружино, обійняв мене й потягнув на кухню.
Дружино? У мене в паспорті сторінка для штампа порожня, посміхнулась я й підморгнула Сашкові.
Оленко, виходь за мене! Сашко став на одне коліно й простягнув до мене руки.
Мабуть, злякався, що мій колишній забере? сміялась я.
