Оленко, опамятайся! Твоєму коханому вісімнадцять, тобі двадцять шість! Чудова парочка! Що він тобі може запропонувати? Бескінечні проблеми, ось що. Колеги ж тебе обсміють. Прийшла вчителька, закохалася в учня. Де таке чуто? Звільняйся зі школи за власним бажанням, поки не пізно. Інакше тебе звільнять за аморалку, моя мати все розписала яскраво.
А мені хотілося вити. Вийшло так, що я й Тарас закохалися один в одного. Так, він набагато молодший і мій учень. Але через рік Тарас закінчить школу. Ми одружимося. Різниця у віці не буде кидатися в очі. Треба трохи почекати. У мене немає сил розлучитися з цим хлопцем. Тарас моє перше кохання. Мати, звичайно, перебільшувала, кажучи, що всі знають про наші стосунки. Ми з Тарасом бачилися потай.
Безперечно, я розуміла, що така «гаряча» новина миттєво розлетитьтся школою хіба що глухий не почує. Але не могла себе стримати, горіла в обіймах коханого, ловила кожен його погляд. Розуміла, що подаю поганий приклад. Я, як вчителька, маю сіяти розумне й добре.
Моя мати теж педагог, і для неї мій вчинок був без пояснення. Шкодувала, що поділилася з нею своєю радісною тривогою. Підтримки не відчула. А скільки разів у думках я розлучалася з Тарасом? Не злічити. Але варто його побачити серце замирає, дух перехоплює, і плювати на все, кохаю! Усі заборони стерті, йду наперекір усьому.
З Тарасом я почувалася нерозумною дівчинкою. Він був відмінником, спортивним, розсудливим у житті. Його однокласниці бігали за ним, як тінь. Доводилося мовчки ревнувати. На душі було і радісно, і неспокійно.
Дзвінок на останній урок пролунав. Тарас вступив до університету. А я завагітніла.
Мати, помітивши зміни у моїй подобі, не забула зауважити:
Дотанцювалися, голубчики. Що тепер? Будеш позбавлятися плоду кохання? Не послухала мене, тепер розплачуйся, дурненька.
Ні, не буду позбавлятися, відповіла я.
Народилася наша Софійка. Тарас не поспішав стати моїм чоловіком. Навчання в нього було на першому місці. Та й взагалі він став віддалятися. Уникав зустрічей, «забував» дзвонити.
Студентське життя, однокурсниці Одним словом, незабаром ми розійшлися. Мені довелося зірватися з небес та впасти на землю Залишилася я одна з донечкою. І нікому не розкажеш, що з учнем роман був. Почнуться плітки. Зсміють, засудять. Душа оніміла
Мати, бачачи мій сумний стан, заспокоювала:
Чую, нелади в тебе з Тарасом. Нічого, Оленко, і в попелі іскра буває. Годі себе гризти. Все налагодиться, побачиш.
Минуло два роки. Ми не бачилися з Тарасом. За мною почав залицятися хлопець із песиком. Я його так і називала «хлопець із песиком». З Сашком ми познайомилися в парку, де я гуляла з коляскою, а він зі своїм цуценям такси Рексом. Заговорили, то те, то се
Сашко виявився приємним хлопцем, щирим, з почуттям гумору, від нього віяло теплом. Завертілося у нас кохання. Софійку й Рекса ми залишали з мамою, самі бігали в кіно, в кавярні. Мати раділа:
Ідіть, молода, розважайтеся, поки є бажання. А я вже посиджу з онучкою та песиком.
Згодом я з Софійкою переїхала до Сашка. Нам було добре і спокійно разом, без емоційних бур. Тиша та гармонія
Якось дзвонить мати і збентежено каже:
Олю, приходив батько Софійки. Кричав тут на сходах. Вимагав тебе. Я злякалася та дала вашу адресу. Бачиш, яким виявився твій улюблений учень: зовні шовковий, а жальце має.
Нічого, мамо, не хвилюйся, розберемося, я заспокоїла матір, а сама занервувала. Чого це він раптом мене згадав?
Незабаром зявився Тарас:
Привіт, Олю. Бачу, ти непогано влаштувалася. Чоловік зявився, мою дитину виховує З якого права?
Тарасе, а де написано, що Софійка твоя донька? Ти добровільно від неї відмовився. Які претензії?
Тарас одразу помякшав:
Оленко, та я нічого Може, ми з тобою під один дах? Ми ж кохали одне одного. Забула?
Довго памятала. Сашко допоміг назавжди тебе забути. Дякую, Тарасе, «частував» коханням. Втратив ти мене, не повернеш. Прощавай, я холоднокровно випровадила непроханого гостя.
Коли Сашко повернувся з роботи, помітив мій неспокій:
Щось трапилося, Олю?
Я розповіла йому про візит Тараса.
Дурниці. Не переймайся. Мабуть, занудьгував. Так буває. Ходімо вечеряти, дружино, Сашко обійняв мене і повів на кухню.
Дружино? У мене в паспорті сторінка для штампа порожня, усміхнулася я й підморгнула йому.
Оленко, виходь за мене! Сашко став на одне коліно й простягнув до мене руки.
Мабуть, злякався, що мій колишній забере? засмія
