**Щоденниковий запис**
Весілля було тим днем, про який мріють з дитинства. У залі лунали музика, сміх, дзвін келихів, а ми з нареченою сиділи за столом, тримаючись за руки. Все було ідеально як у казці.
Раптом вона нахилилася до мене й прошепотіла:
Під моєю сукнею щось рухається.
Я спочатку подумав, що це жарт, і засміявся:
Може, то твої ноги втомилися?
Але її погляд був таким напруженим, що мені стало моторошно.
Я не жартую. Там щось є. І мені страшно.
Я спробував заспокоїти її, але вона перебила:
Ні, воно дійсно там. І воно повзе.
Тоді я обережно припідняв важку сукню і завмер. Між шарами фатки та мережива вирувала маленька змія. Вона не була агресивною, швидше за все, заплуталася серед квітів, коли готували наряд.
Наречена скрикнула й відскочила, але я встиг її підтримати. Змія, немов зрозумівши, що її помітили, швидко вислизнула на підлогу й поповзла до виходу. Музика стихла, гості заворожено дивилися, як несподівана «вітанця» покидає свято.
На щастя, серед гостей знайшовся чоловік, який розумівся на плазунах. Він пояснив, що це неотруйна змія й нічого страшного не сталося. Але моя дружина ще довго тремтіла. Врешті вона переодяглася в зручні штани і свято тривало.
З того дня вона завжди перевіряє кожен куток, особливо якщо там довгі спідниці.
