Скляна сережка
Вантажники не стали довго розбирати старий диван, адже його все одно викидати. Вони працювали сокирою та гвинтодромом. Боковини вже стояли біля стіни. Коли вони почали розбирати задню стінку, щось дзенькнуло і покотилося по підлозі. Маленька блискуча річ викотилася з-під дивана прямо до ніг Антона. Він нахилився і підняв із підлоги невелику золоту сережку з білим камінчиком. Просте, але дуже миле прикрашення.
Сумнівів не було — це саме та сережка. Антон розглядав її на долоні, а серце голосно калатало в грудях. Спогади, наче вихор, затягнули його у минуле…
Антон виріс у звичайній родині. Мама працювала вихователем у дитячому садку, а тато був водієм автобуса.
— Вчися добре, сину, здобудеш вищу освіту. Зможеш добре заробляти, а то й власну справу відкриєш. Виб’єшся у люди, — казав батько.
— Освіта, звісно, важлива, але без початкового капіталу ніякого бізнесу не розпочнеш. А в нас грошей немає. Одружся на дівчині з заможною родиною, тоді й у тебе все буде. Ми з татом починали з нуля: ні грошей, ні родичів, ні освіти. Усе самі здобували, — додавала мати.
— Та годі тобі! Погано ми жили? Подивись, якого доброго хлопця виростили, — заспокоював її батько.
— Саме тому треба добре вчитись і розумно одружитись. Дівчат повно, але вибирай розумно. Кохання коханням, а про майбутнє теж треба думати, — наполягала мати.
Антон слухав і мовчав.
Природа наділила його гарною зовнішністю. Дівчата звертали на нього увагу ще зі школи. Він легко вступив до інституту і закохався в Оксану — найкрасивішу дівчину на курсі, білявку з модельною зовнішністю. На лекціях завжди сідав поруч. Вони виглядали так, ніж були створені одне для одного.
Антона зовсім не хвилювало, хто її батьки. Адже жити він збирався з Оксаною, а не з ними. Але й родина дівчини виявилася вдалою: мати лікар-окуліст, а батько володів меблевою фабрикою.
Багато хлопців залицялися до ОксаноАнтон усміхнувся, стискаючи в долоні скляну сережку, і зрозумів, що справжнє щастя — це не гроші, а можливість знайти ту, чиє серце б’ється у такт твоєму.
