ПОМИРКЛО
Дивно, подумав Ігор, відкриваючи двері своїм ключем, де ж Зоряна?
У прихожій спершу поглянув у шафу для взуття і помітив, що на полицях немає її улюблених бежевих замшевих чобіт, якими вона так пишається. Немає й того ніжноперсикового пальто та легкого шовкового шарфа її гордості.
Хм Вона вже давно мала повернутися з роботи і чекати мене. Чи приготувала вона вечерю, перш ніж зникнути? промовив Ігор вголос, бо сьогодні він був дуже голодний.
На столі стояла каструля з пловом. У холодильнику Ігор знайшов крабовий салат і компот із сухофруктів. Навіть кіт не вийшов його зустрічати Рижик ліниво приоткрив один око, переконавшись, що в домі немає сторонніх, і задоволено зевнув. Потім, скрутившись клубочком, продовжив свій післяобідній сон, який плавно переходив у відпочинок перед вечерею.
Рижика годували по годинах йому ще зарано трапезувати, тому можна спокійно відпочити від буденної метушні і виснажливої роботи, що полягала в тому, щоб робити життя мешканців двадцятої квартири нескучним і сповненим позитиву.
Ігор переодягнувся в домашню одежу, переглянув у телефоні новини, виглянув у вікно, а дружини все не було.
Добре, підемо на кухню, вирішив він.
Не вечеряти, передумав, сказав Ігор, відсовуючи тарілку вбік, підхожу до своєї кімнати.
Там він безцільно клацав пультом телевізора, марнуючись знайти щось, що його зацікавило. Від нудьги Ігор підкочився до вікна, за яким розкрилася звична панорама, яку він так не хотів помічати сонце повільно катилось у свою постіль, прощаючись пламенними поцілунками. Ігору навіть здалося, що сонце простягло до нього руки і торкнулося його обличчя він відчув тепло на щоках.
Куди ж пропала моя дружина? питав себе Ігор, не знаходячи відповіді.
Кіт підбіг ззаду і притиснув холодний носик до його ноги.
Мяу! Рижик поглянув на Ігора з доволі суворим, ніби питаючим виразом, ніби каже:
Годуй мене! Миска порожня! Поспішай, слуга! Наповни її смачною їжею і чистою водою!
Чого ти так кличеш, Рижику? гучно сказав Ігор і злякався власного голосу, зараз підгодую тебе. Зазвичай це робила Зоряна.
На кухні, незграбно змішавши в котячій мисці кашу і рибу, Ігор поставив її на підлогу і вигукнув:
Їж, лінивцю! І мовчи! Це ж не моя обовязок тебе годувати! Ти ж улюбленець господині, а я лише терплю тебе в своїй оселі, тому поки дружина відсутня, слухайся мене, зрозуміло? І не заважаючи під ногами, інакше вішатимешся вішалкою!
Кіт, не моргаючи, довго і здивовано дивився на Ігора. Потім, підозріло підбіг до миски, понюхав вміст, презирливо підвив, і попрямував на своє улюблене місце підвіконня у господарській спальні, звідки спостерігав за життям будинку через прозоре скло.
Цікаво, якби коти вміли розмовляти, що б вони сказали людям? замислився Ігор. Рижик, мабуть, знає, де зараз Зоряна? Що вона робить, коли мене немає?
Так склалося, що Ігор не любив телефонувати дружині. І взагалі про що говорити? Про борщ чи грибний суп? Чи про цифри в бухгалтерії? У нього навіть не спало в голову, що можна зателефонувати. За вісім годин він не знайшов хвилини, щоб дізнатися, як у неї справи, і це не лише сьогодні. Вони вже давно сплять у різних кімнатах дружина заважала, коли читала свої дивні книжки. Ігор вирішив спати окремо: так комфортніше, ніхто не претендує на його простір. До того ж Зоряна постійно захоплювала ковдру, залишаючи Ігоря замерзати. Єдиний вихід, на його думку, роздільний нічний сон. Можна було б купити дві ковдри, але ця прогресивна ідея ще не відвідала його розум. Дві спальні це ж круто! А ще можна ходити в гості один до одного романтично!
Нарешті Ігор схопив телефон і натиснув потрібні кнопки. Телефон дружини лежав у вітальні на журнальному столі, прикритий книжкою.
Оце так! розлютився Ігор, вийшла з дому і не взяла телефон! Скажу Зорі, щоб наступного разу не забувала! Я ж переживаю! Як вона могла так зі мною вчепитися?
Правду кажучи, Ігору дуже не подобалися дзвінки дружини на роботу. Він майже завжди грубо відповідав: «Навіщо дзвониш, лише заважаєш».
З нудоти Ігор відкрив шухляду нічної тумбочки дружини. На поличці стояли в’язані іграшки: сірий довгоухий зайчик, білий котик і жовтий смішний каченя.
Звідки у нас ці іграшки? здивувався Ігор. І пряди з клубками? Зоряна ж вязати навчилася? Чи ховала від мене своє хобі? Оце так! Я й не знав, що вона так майстерно в’яже.
Хай у Зоріни нічого поганого не сталося! повторював Ігор, мов заучену молитву, повернеться, і будемо грати в шахи, бо вона колись вигравала у мене. А ще підемо в кафе, бо я вже не пам’ятаю, коли ми разом їли піцу. У нашому місті безліч закладів, куди можна весело провести час і посмакувати різними смаколиками.
Через годину Ігор вже разом з котом дивив
