Ідеальна вечеря, яка не відбулась
Оксана вирівнювала свічки на столі, їхнє тепле світло грало у келихах, немов маленькі зірочки. Стіл був її гордістю: тарталети з лососем, запечена качка, салат з руколою та сиром — все за рецептами з кулінарного блогу, який вона вивчала цілий тиждень. Сьогодні Андрій, її наречений, мав познайомитись з її батьками, і Оксана хотіла, щоб цей вечір став ідеальним початком їхньої спільної історії.
— Оксанко, ти впевнена, що качка — це доречно? — Андрій увійшов у вітальню, поправляючи краватку. — Мої завжди робили котлети на такі зустрічі. Традиційно, розумієш.
— Котлети? — Оксана засміялась, але пальці стиснули край скатертини. — Андрію, це не сільський пікнік. Качка — це вишукано. Мама оцінить.
— Ну, якщо ти так вважаєш, — він знизав плечима, але його погляд ковзнув по столу з легким сумнівом.
Дзвінок у двері порушив тишу, і Оксана кинулась відчиняти. На порозі стояли її батьки — Наталія Іванівна у сукні-футлярі та Богдан Петрович у потертому піджаку, з пляшкою домашнього вина.
— Оксанко, де ж твій суджений? — Наталія Іванівна обняла доньку, її голос тремтів від хвилювання. — Ми в дорозі вже три години, і все заради цього вечора!
— Мамо, тату, заходьте, — Оксана посміхнулась, відчуваючи тепло в грудях. — Андрію, йди сюди!
Андрій вийшов, його посмішка була трохи напруженою, але він потиснув руку Богдану Петровичу та ввічливо поцілував руку Наталії Іванівні.
— Дуже приємно познайомитись, — сказав він. — Оксана багато розповідала про вас.
— Та що там розповідати, — Наталія Іванівна махнула рукою. — Головне, щоб ви одне одному підходили. Оксана у нас дівчина з характером, але серце золоте.
Оксана відчула, як щоки палають. Все йшло за планом, доки другий дзвінок не вдарив по нервах, наче молоток.
— Хто це? — Андрій нахмурився. — Ти ж казала, що тільки батьки.
— Не знаю, — Оксана збентежилась і пішла до дверей.
На порозі стояла тітка Марія, її ексцентрична тітка, у яскраво-червоній сукні з торбою, з якої стирчала пляшка наливки. Її очі блищали, як у кішки, що почула здобич.
— Оксанко, сюрприз! — Марія розкинула руки. — Як дізналась, що ти нареченого батькам представляєш, відразу в машину — і сюди! Не могла пропустити таку подію!
— Тітко Марусю, — Оксана завмерла, — я… ми не чекали…
— Не чекали? — Марія регітнула, її голос заповнив передпокій. — Дівчинко моя, такі справи без тітки не робляться! Де твій суджений? Піду оцінювати!
Оксана відчула, як серце стискається. Тітка Марія була легендою родини: колишня вчителька літератури, вона вважала себе хранителькою «традиційних цінностей» і ніколи не стримувалась у висловлюваннях.
—
Вітальня ожила, але не так, як мріяла Оксана. Тітка Марія зайняла центральне місце за столом, її наливка стояла поряд з вином батьків, немов виклик. Андрій замість підтримки Оксани одразу включився у розмову з тіткою, наче вона була головною гостОксана подивилася на всіх, усміхнулась спокійно і сказала: «Дякую за урок — тепер я знаю, що справжнє щастя починається з поваги до себе самої.»
