**Розлучниця мимоволі**
Дійшли! Моя донька пішла у коханки! Невже я виростила таку безпринципну, нечисту дівчину?
Мамо, будь ласка… Я ж не знала… Маряна всхлипнула й опустила очі, червоніючи.
Знаю я таких! Усе вони не знають, усе не бачать, роблять очі, як у невинної ягнички, а самих хлібом не годуй дай тільки чужого чоловіка відірвати від родини. Бачити тебе після цього не хочу. Іди.
Маряна не одразу підвелася з дивану. Вона вірила, що мати зупиниться, одумається, скаже, що це просто дурний жарт, але ні. Мати була серйозна. Вона бачила перед собою не свою доньку, яка потребувала розради, а жорстоку розлучницю.
…Схоже, привиди минулого досі мучили матір. У цій самій кімнаті, двадцять років тому, маленька Марічка слухала, як бабуся скаржилася подрузі по телефону.
Так, Галю, так! І вчора він був у тієї Тетяни! Вийшов з роботи і одразу до неї! Ну я їм влаштую…
Мати сиділа поруч із тьмяними очима й мяла ручку сумки. Вона вже готова була кинутися з бабусею на пошуки діда.
Для Марічки це було звичною частиною життя. Дідусь бігав до коханок, а бабуся слідкувала за ним, немов детектив на пенсії. Тоді дівчинці здавалося, що так і має бути. Що всі жінки трохи шпигунки, а чоловіки за визначенням погани.
У матері все було майже так само, тільки вона не захотіла терпіти. Марічка погано памятала той час. Лише те, що мати півроку ходила сумна й часто плакала, а потім виставила батька за двері. Дівчинка не надала цьому значення: тато й так рідко бував удома.
З того часу мати загрубіла. Будь-яка жінка, яка опинялася в ролі коханки, була для неї не людиною. Гірше за бруд.
Усі чоловіки скотини. Куди їх потягнеш туди й підуть. Виноваті жінки, які лізуть у чужу родину, вчила вона Марічку.
Спочатку Маряна вірила в це. До двадцяти пяти років була переконана, що всі коханки хижі змії, які хочуть заподіяти біль іншій. Її думка змінилася, коли подібна історія торкнулася подруги, Олесі.
Марю, уявляєш? У нього є інша дівчина! І до мене була. Він просто… скористався мною, поки вони сварилися, ридала подруга на її плечі.
Як так? Ти ж не помічала?
Маряна розгубилася. Олеся зовсім не була схожа на розлучницю. Завжди казала, що зустрічатися треба лише з вільними. А тепер… тепер вона була не коханкою, а жертвою. Можливо, їй було навіть більше, ніж тим, кому просто зраджують.
Звідки я могла знати? Не лізти ж мені в його телефон… А якби й заглянула, він би сказав, що то колишня. Ми ж дорослі, у всіх було минуле…
І що тепер робитимеш?
Олеся відсторонилася й застигла. По її погляду було видно, що в неї вже є план.
Сьогодні нічого. Хочу просто поплакатися тобі, якщо дозволиш. А завтра… завтра я напишу його дівчині…
«Хоче зробити їй боляче», подумала Маряна, але дійсність виявилася приємнішою.
…Нехай знає, з якою мізерією зустрічається. Може, вона мене пошле, але я мушу їй розповісти. А якщо вона розумна кинемо його разом. Він не вартий щастя, рішуче сказала Олеся.
У цю мить у голові Маряни щось перевернулося. Виходить, коханки не завжди вороги, а іноді такі ж невинні жертви. Виходить, їм теж боляче.
Не одразу, але з часом Маряна зрозуміла: усе залежить від ситуації. Навколо немає лише чорного та білого.
А ось думка її матері з роками не мінялася. Гірше того тепер сама Маряна опинилася в ролі тієї самої «падшої».
Вона довго не хотіла стосунків. Забагато поганих прикладів бачила: бабуся-детектив, мати-одиначка, подруга, яку обдурили. Їй здавалося, що чоловікам не можна вірити.
Але потім вона зустріла Олега. Довго спілкувалися як друзі: обговорювали новини, фільми, книги. Піклувалися один про одного, дарували подарунки. Не було ні флірту, ні натяків.
А потім він запросився в гості. Привіз квіти й вино, замовив суші, влаштував Маряні маленьке свято. І зізнався у почуттях.
З того часу вони почали зустрічатися. Гуляли, ходили в кіно, обідали в кафе. До себе він її не запрошував, бачилися нечасто, але Маряну це влаштовувало. Вона боялася поспіху, побоюючись зради.
І виявилася правою.
Марю, я маю тобі сказати… Я одружений. Але ми разом лише через дітей, одного разу зізнався Олег.
Якби Маряна не сиділа, впала б. Вони були в кафе. Хвилину вона мовчала, намагаючись переварити почуте, а потім різко дістала гаманець, поклала гроші за чай і тістечко й підвелася. Очі зрадницько заплили сльозами. Вона хотіла лише одного піти геть.
Олег схопив її за плече.
Куди ти?
Додому. Ти мене зрадив. Якби
