Хоче вимолити прощення, але вже пізно
Весь день Оксана була на роботі як на голках. Накричала на клієнта, посварилася з напарницею. Працювала вона в продуктовому кіоску. Хоч у школі вчилася добре, але це їй щастя не принесло.
— Настуня двієчниця, ледве вміла скласти речення, а завдяки батьковим зв’язкам вступила до університету. Як тут не заздрити? А у нас що? Тато — трудяга, золоті руки, але знайомств немає, та ще й горілку п’є. Все, що заробить, пропиває, — думала іноді Оксана.
Мати Оксани та її двох сестер працювала в лікарні санітаркою, зарплата — копійки, а дітей троє. Жили в невеликому селі у власній хаті. Ледачими їх життя не було.
Оксана іноді ділилася думками з напарницею Марійкою, коли обидві були в настрої. Але якщо сварилися — мовчали тиждень. Часто ховалися в комірчині й курили, розповідаючи одне одному про радощі й біди.
— Ой, Марійко, мама нас із сестрами тримала як у клітці. Поки школу не закінчили — нікуди не пускала. Подруги бігали на танці чи в кіно, а ми всі троє вдома. Якщо хтось із нас знайшов хлопця — вона його прогоняла. Ось і виросли ми замкнені, сором’язливі, невпевнені в собі, — скаржилася Оксана.
— Ну й мати в тебе, — сміялася Марійка. — А мене мама не держала, куди хотіла — туди й йшла.
Після школи кожна із доньок Ганни вступила, куди вийшло. Грошей у сім’ї не було, рятував город. Мати тримала невелике господарство й заставляла доньок працювати, лаяла, якщо лінувалися.
Старша сестра Оксани вивчилася на швачку, влаштувалася на фабрику й отримала кімнату в гуртожитку. Раділа, що має свій кут. Приїздила додой й хвалилася перед сестрами:
— Тепер я самостійна, маю свою оселю. Знаєте, як добре заробляти й витрачати тільки на себе!
Подарунків вона їм ніколи не привозила. Життя її не пестило — до тридцяти років вона так і не вийшла заміж. Середня сестра після школи вступила до технікуму й вивчилася на штукатура-маляра. Там і зустріла Славка — шустрого й недалекоглядного хлопця, який не гребував горілкою. За Славка вона вийшла заміж, бо була вагітна.
— Ну добре, одружимося, — сказав він, коли вона зізналася. — У дитини має бути батько. Так і бути — візьму тебе. Від дитини не відмовляюся, знаю, що моя.
Жила середня сестра зі Славком і мучилася — точнісінько, як її мати. А батько як пив, так і пив. Жили в робочому гуртожитку, обіцяли квартиру, але коли?
Молодша Оксана пішла вчитися на перукарку. Вивчилася, але влаштуватися не змогла, тому пішла працювати в кіоск. Злилася.
— Зранку до вечора на ногах, недостачі з’їдають зарплату, — скаржилася знайомим.
Але в її житті настала світла смуга. Познайомилася з Андрійком — хлопцем веселим, спортивним.
— Оксанко, сьогодні йдемо до моєї подруги на день народження, — запросила напарниця, — там будуть хлопці.
Саме там вона і зустріла Андрійка. Він запросив її на танець, вони розговорилися й зрозуміли, що добре знаходять спільну мову. Зустрічалися недовго — одружилися. Жили разом мало, і Оксану спіткало розчарування. Якщо серед друзів Андрійко був душою компанії, то вдома виявився грубим, гулящим і лінивим. Оксана народила сина Віталіка, а через три роки розійшлася з ним.
Оксана вийшла на роботу, син ходив у дитячий садок. Жилося їй нелегко. Вона хапалася за будь-яку роботу — торгувала самогоном, підробляла на ринку. Але це були копійки.
— Надіятися ні на кого, — страждала вона ввечері. — Мати допомогти грошима не може. Привозить тільки з городу — картоплю, цибулю, зілля. Але на це Віталикові одяг не купиш.
Так рік за роком вона грубіла від такого життя. Ставала жорсткішою. Найбільше її дратували матчині поради.
Оксана дфарбувала губи перед дзеркалом, коли почула дзвінок у двері.
— Хто б це міг бути в такий час?
Відчинила — на порозі стояла мати. Візит не до ладу, Оксана збиралася йти. У сірий плащі, із сумками, зап
