**Сюрприз для мами**
Стояв на балконі, Оксана з жалем дивилася на свою свекруху, яка сиділа в темряві на лавоці біля підїзду: покликати чи ні? Якщо спробувати, Марія Іванівна підніме обличчя й заперечно похитає головою мовляв, ще трохи посиджу. Вона виходила подужити свіжим повітрям лише тоді, коли лавка була зовсім пуста їй були незрозумілі міські розмови її ровесниць про комунальні послуги, дорожнечу чи інше. Все життя вона провела в селі, а тепер вже два роки мусила жити у сина з невісткою.
Мама зовсім занепадає, зітхнула Оксана, звертаючись до чоловіка. Час уже виконати її бажання.
Почекай ще трохи, не все готове для переїзду! відповів чоловік.
…Два роки тому в Марії Іванівни згорів будинок, лишився лише фундамент. Разом із хатиною знищилося все сарай з курятником і курми, невелика тепличка. Тоді вона була на ринку, торгувала огірками й помідорами зі свого городу. Чи то проводка замкнула, чи то якийсь прилад залишила ввімкненим, але полумя розгорілося швидко вітер був сильний. Бідна жінка приїхала вже на попелище. Земляки ще довго з жахом згадували, як вона бігала по чорному подвірю, вимазана сажею, й голосила від горя. Жила вона сама, крім курей ніхто не постраждав, але хата була її основним багатством.
Після інсульту син Петро й невістка Оксана забрали її до себе. Довгий час вона лежала напівпаралізована, але потім почала трохи ходити.
Мамо, полежіть ще, вам шкодить багато рухатися, благала її Оксана.
Ні, зараз розходжуся, а потім поїду до себе в село, відповідала свекруха.
Усі подумали, що вона зїхала з глузду. Невже забула, що сталося? Родина почала обережно випитувати.
Думаєте, я божевільна? усміхнулася Марія Іванівна. Та ні, я все памятаю: і про пожежу, і про лікарню. Планую: поживу у сусідки, у Гафії, вона теж сама, допоможу їй по господарству, трохи збережу з пенсії буду знову будуватися по трохи. Знаю, що ви теж небагато маєте, а тут онука росте, а я її кімнату займаю. Зайва я тут.
Ніхто не наважувався сказати, що її сусідка й подруга баба Гафія нещодавно померла, а її хату вже ділять родичі, погрожуючи судом. Усі боялися другого інсульту. Гафія була їй найближчою людиною і через близькість душ, і через те, що жила поруч. А ще була у Марії Іванівни молодша сестра Ганна, але та мешкала на півночі, де клімат суворий. І два сини Петро та молодший Тарас, тільки Тарасик увесь час по морях, плаває мотористом, завжди у рейсах.
Найважче їй було те, що вона живе в кімнаті онуки-студентки, яка навіть подруг запросити не може. Їй здавалося, що дівчата мусять збиратися в когось у хаті.
Бабусю, тепер час інший ми спілкуємося через інтернет! пояснювала онука Катруся.
Що це за спілкування? дивувалася бабуся. Навіть чаю разом не випити.
Окрім того, що заважала онуці, Марія Іванівна не хотіла тягати сина й невістку бачила, як вони ледве зводять кінці з кінцями. Старалася не бути тягарем, допомагала з прибиранням і готуванням, але через слабкість у ногах і ліву руку, що не слухалася, виходило погано. Коли дізналася про бабу Гафію, довго плакала, а потім заявила:
Діти мої, не
