Сюрприз для мами
Стоячи на балконі, Оксана зі співчуттям дивилася на свою свекруху, яка сиділа в темряві на лавоці біля підїзду: покликати чи ні? Якщо спробувати, Ганна Михайлівна підніме обличчя й заперечно похитає головою мовляв, ще трохи посиджу. Вона виходила на свіже повітря лише тоді, коли лавка була цілком порожня: їй були незрозумілі міські розмови її одноліток про комунальні послуги, про дорожнечу їжі та інше. Вона все життя провела в селі, а тепер уже два роки живе у сина з невісткою.
Мама зовсім занепадає, зітхнула Оксана, звертаючись до чоловіка. Час уже виконати її бажання.
Почекай ще трохи, не все ще готове для переїзду! відповів чоловік.
…Два роки тому у Ганни Михайлівни згорів будинок, лишився лише фундамент. Разом із домом знищилося все комора з курятником та курми, маленька тепличка. Того дня вона була на ринку, торгувала огірками та помідорами зі свого городу. То чи проводка замкнула, то чи якийсь прилад вона забула вимкнути, але вогонь розгорівся швидко вітер був сильний, і бідна жінка приїхала вже на попелище. Селяни ще довго з жалем згадували, як вона бігала по чорному подвірю, вимазана сажею, і ридала від горя. Жила вона сама, тож, окрім курей, ніхто не постраждав, але для неї цей дім був усім її багатством.
Після інсульту син Іван і невістка Оксана забрали її до себе. Довгий час жінка лежала напівпаралізована, але потім почала поволі ходити.
Мамо, ляжте ще, вам шкодить так багато рухатися, благала її Оксана.
Ні, зараз розходжуся, а потім повернуся у своє село, відповідала свекруха.
Усі подумали, що Ганна Михайлівна трохи зїхала. Невже вона не памятає, що сталося? Родина обережно вивідувала в неї.
Думаєте, я з глузду зїхала? усміхалася вона. Та ні, я все памятаю: і про пожежу, і про лікарню. Я так думаю поживу у сусідки, у Марічки, вона теж сама, допомагатиму їй по господарству, накопичу пенсію, знову поволі будуватимусь. Я ж бачу, що ви теж небагато маєте, а тут онука росте, а я її кімнату займаю. Зайва я тут.
Ніхто не наважувався сказати, що її сусідка й подруга баба Марічка нещодавно померла, а її дім ділять родичі, готові судитися один з одним. Усі боялися другого інсульту. Марічка була їй найближчою людиною і душею, і просто через те, що жила поряд. А ще у Ганни Михайлівни була молодша сестра Тетяна, але жила вона на півночі, де клімат дуже суворий. І ось два сини Іван і молодший Олег, тільки Олежка постійно у плаванні він моряк-моторист, завжди у рейсі.
Найбільше жінку турбувало те, що вона живе в кімнаті онуки-студентки, яка навіть подруг до себе запросити не може. Їй здавалося, що дівчата обовязково мають збиратися в когось вдома.
Бабусю, зараз інший час, ми всі спілкуємося через інтернет! пояснювала онука Настя.
Що це за спілкування? дивувалася бабуся. Навіть чаю разом не випити.
Окрім того, що вона заважала онуці, Ганна Михайлівна не хотіла бути тягарем для сина й невістки, бачила, як вони ледве зводять кінці з кінцями. Намагалася допомагати з прибиранням і готовкою, але у неї не виходило ходила вона з труднощами, і ліва рука погано слухалася. Коли дізналася про смерть баби Марічки, довго плакала, а потім заявила:
Діти мої, не сердьтеся, але я твердо вирішила: влаштуйте мене у будинок для літніх. Ваню, у тебе ж є довіреність, я ще в лікарні дала, ти можеш вирішувати за мене. Будь ласка, я дуже хочу там хоча б поспілкуюся з кимось. А якщо дорого, то продайте мою ділянку. Навіть якщо дешево вийде, але хоч щось!
Обуренню Івана, Оксани та Насті не було меж, але бабуся поступово звикала їх до цієї думки. Іван нібито взявся за документи для будинку для літніх, сказав, що землю продав, але там така бюрократія черги, папери. Дав хабаря директору, а той усе одно тягне, чекає, поки підійде її черга. Але час минав, ось уже осінь на носі, а їй так хочеться переїхати, залишити дітей і онуку в спокої.
Коли Ганна Михайлівна після вечірньої прогулянки повернулася додому, вона різко заявила з порогу:
Ваню, якщо в понеділок не відвезеш мене у будинок для літніх, я сама як-небудь доїду, так і знай! Сама прийду до директора і скажу: давайте мені ліжко, гроші ви вже взяли, держава зобовязана мене утримувати!
Усі вихідні Іван десь пропадав. Зявився в неділю ввечері, щось пошепки обговорив з Оксаною і сказав матері збиратися він усе владнав з директором, завтра їй виділять ліжко, навіть, схоже, окрему кімнату.
Вранці виїхали на старенькій Івановій «Ладі». Ганна Михайлівна ніяк не могла зрозуміти чому син їде дорогою до її
