Ой, дівчино, заміж тобі вже час. Дивись, яка вже гарна. Ось подивись на Серафима. Мужик як дуб, руки мов молоти. Підкови гне й не кривиться. На руках носитиме міркувала матір, позираючи на свою Оленку.
Та й зареготалася: Ну так, візьме на руки та й зігне, як підкову. Я тоді всі життя носом землю оратиму.
Тьху, дурна. Їй серйозно, а у неї смішки. Матір слухати треба, якщо добра хочеш. Знаю, по кому сохнеш. Тільки Андрійко поганим чоловіком буде, памятай мої слова зітхнула мати.
Оленка різко обернулася: Чим він тобі не до вподоби? Працьовитий. У них хатка найохайніша в селі. Все в порядку. І в нас так буде!
Мати теж засміялася: А хто це все робить, не знаєш? Брат його старший, Грицько. У нього руки золоті. А твій Андрійко тільки про сопілку думає, та про найближчий сіновал. Вас, дурненьких, по черзі обнімає.
Мамо, кажи, та не заговорюйся. Грицько у них каліка. Голова завжди набік, сутулий, одна нога коротша. І як він, по-твоєму, управляється? спитала Оленка.
А ти зайди до них удень, ніби тітці Марі яблука збирати допоможеш. Тоді все побачиш і зрозумієш порадила мати.
Оленка послухала й пішла. Приходить, а Андрійко під навісом дрімає. Вона його в бік штовхнула: Ти ж мене учора рано додому провів. Казав, що зранку з батьком дах лагодитимеш?
Він позіхнув і спитав: А ти чого приперлася? Мене перевірити? Та я тебе заміж ще й не кликав. Рано мені ще.
Ну рано, то рано. А я просто мамі твоїй яблука збирати допомогти вирішила. Приєднуйся. Їх стільки, що здається, й не зменшуються запропонувала Оленка.
Андрійко фуркнув: Ще чого. Щоб усі з мене сміялися? «Дивіться, Андрюха за бабською справою». А ти йди, знаєш куди?… мамі допомагай і повернувся на другий бік.
Оленка образилася. Учора ще обіймав та коханою називав. Вона взяла кошик і пішла до тітки Марі.
Збирала яблука й чула за хатиною хтось молотком стукає. Не витримала: А що там дядько Петро будує? У вас усе ж гаразд?
Тітка Марія зітхнула: Це не Петро, а Грицько. Мій то лежить, спину перехопило, залізо підняв. А Грицько завжди щось лагодить. Не може без роботи. Не те що Андрійко. Тому тільки гуляти. Але ми з Петром мовчимо. Адже Грицько ніколи не одружиться. Хто за нього піде? А Андрійко нам внуків, або внучок приведе. Отак і живемо, голубко. Якщо дуже цікаво піди подивись. Тільки він у нас соромязливий. Може й утекти попередила вона Оленку.
Та й пішла просто з кошиком на звук. Грицько, сидячи на лавці, вирізав щось із деревини.
Оленка обережно сказала: Здоров. А покажеш мені? Грицько здригнувся, але не втік. Подав їй брусок. А там вона. Знайомі риси вже проступали.
Це я? не повірила Оленка. Грицько кивнув. Раптом узяв її за руку й потягнув до городів. Оленка злякалася. Поки вирішувала кричати чи тікати опинилася в маленькій хатині.
Там була вона. Оля. З глини, з дерева. Навіть намальована на папері. Навіщо? тільки й спитала вона.
Він хрипко відповів: Просто ти гарна, а я ні. І відвернувся. Плечі його затремтіли, і Оленка спробувала його обійняти.
Ну що ти? Я ж не знала. Ти що, закоханий у мене? спитала вона. Він із трудом повернув голову, і Оленка побачила його очі. Блакитні, як літнє озеро. А в них така любов, що Оленка злякалася й побігла.
Навіщо ти мене таким уродом народила? Краще б у корито втопила. Поплакала б трохи й забула. Ось у нас Андрій його всі люблять, а від мене тікають, як від прокаженого. Вона, уяви, від страху втекла. Не хочу, щоб Оля за Андрія виходила. Я цього не винесу. Мотузку й мило приготую і вдарив чолом об стіл.
Мати гладила його по голові й плакала разом із ним: Що ти, сину? Щоб я своїми руками дитину занапастила? А Оля гарна дівчина. Щастя тому, хто на ній ожениться. І добра, і працьовита. А за Андрійка не хвилюйся не любить він її. Серцем чую. А ти кидай ці думки, не смій. Знайде й тебе доля, від неї не втечеш заспокоювала вона.
А тим часом Оленка не могла забути Грицькові очі. Такої любові вона ніколи не бачила. І найдивніше її серце теж відгукнулося. Все частіше думала про нього. А найнезрозуміліше вона навіть не помічала його вад.
О, Оля! До мене завітала чи до мами? Піду проведу Вона щось у городі копає, потім знову яблука збирати? жартівливо спитав Андрійко.
Ні, я до Грицька. Вибачитися хочу. А ти йди, куди йшов. Ось краще мамі допоможи. Або ні, у тебе ж уже плани на вечір. Там під вербою, здається, тебе Вірка чекає і прой
