Погана мати
Геть ти мені одуріла, отже хто! гукала свекруха по телефону. Випхнула доньку з дитиною до мене, немов кошенят у мішок! А ще матірю зветься…
Ірина стиснула зуби. Останній тиждень вона спала щонайбільше по чотири години на день, брала додаткові зміни, тягнула на собі всю родину, а тепер ще й мусила виправдовуватися?
Ганно Василівно, мій «пташок» уже повнолітній. Вона цим пишалася, немов прапором. Нехай тепер радіє. Я їй пораду дала, коли розуму нема хай крутиться як знає.
Ірина поклала слухавку. У цій розмові не було жодного сенсу. Вона знала для всіх родичів тепер вона зла душа. Сил слухати й терпіти більше не лишилося.
Почати слід із того, що колись Ірина сама залишилася сама. Мати померла, коли їй було вісімнадцять, а в девятнадцять і чоловік. Залишилася лиш маленька донька на руках.
Тримайся. Я поруч. Якщо що дзвони, казала тоді Ганна Василівна.
Та дзвінками все й обмежилося.
Ірочко, я б і рада допомогти, але я працюю, я втомилася, говорила свекруха, коли Ірина просила посидіти з дівчинкою хоч у вихідний.
Грошима працююча Ганна Василівна теж не допомагала. Так було з усіма родичами. Усі жаліли, усі співчували, але лише на словах.
Ірина впоралася сама. Інодині бувало буквально вгризалася зубами у життя і вила на місяць від втоми та розпачу, але впоралася. Вона, як ніхто, знала, що таке бути самотньою матірю.
Тому коли у доньки Олі зявився хлопець у шістнадцять, Ірина напружилася. У школі за Андрієм була слава «поганого хлопця». Він чіплявся до дівчат, крутився у сумнівній компанії і, як говорили, вже встиг спробувати те, що за законом зак
