**Щоденник Віри**
Недаремно Віра чекала…
Віра літала… ніби крила виросли, дочекалася.
Дочекалася свого щастя.
Тільки ось з Вадиком не дуже виходить… Не може він знайти спільної мови з батьком.
Так, з батьком, Вітя батько Вадима.
Віра вже й не сподівалася, що дівоче щастя її відвідає. Давно заборонила собі думати про стосунки. Були, звісно, рідкі зустрічі з чоловіками, поза домом, та все не те, все Віктора чекала, вірила, що опамятається.
З Віктором так вийшло, що вже зробиш насильно милим не будеш, як то кажуть.
Одного разу, коли Вадикові не було й трьох років, він пішов, знайшов іншу, закохався.
А воно ж як усе обернулося.
Усе життя жив із думками про неї й сина… виявляється.
Зглупив тоді, так. Молодий був, погнався, як то кажуть, за вітром… Ну що ж, тепер усе зрозумів… тепер усе налагодиться.
Чому ж не повернувся, Вітю? зазираючи чоловікові в очі, питає Віра.
Соромно було, Вірочко. Кулаки гриз куди я? Я ж знав, ти дівчина з характером, горда, навряд чи приймеш мене.
Віра спалахнула. Хто горда? Вона горда? Та ж вона… через стільки років його прийняла й пробачила. От дурень, стільки часу втратили. Та нічого, нічого, усе налагодиться…
Тепер усе позаду, тепер вони справжня родина… не якась там покидьківка, як згадає, скільки сліз пролила.
І жити не хотіла, дурна.
Добре, що ні в кого на поводу не пішла й іншого не знайшла. Нащо синові з чужим чоловіком рости, коли є рідний батько… Усе минуло, вона пробачила, тим більше кохає лише її одну.
Вадик…
У Вадика вік такий… Хоч який вік? Не дитина ж.
Світла, подруга, каже, що він просто ревнує. Вадик завжди був головним у маминому житті, а тепер ще й на когось любов ділити треба.
Та й він уже не маленький, має розуміти… Та й не чужого чоловіка мати в дім привела, а батька рідного.
Хвилюється Віра ніяк вони не можуть знайти спільну мову, і це все Вадик.
Характер, не дай Боже, дістався від баби, від матері Віри. Та теж, як скаже ніжом відріже.
Та нічого, нічого, рідні душі завжди знайдуть спосіб порозумітися. Ось і зараз пішли разом до магазину.
Віра вдала, ніби забула купити картоплю й хліб.
Ось і послала своїх чоловіків…
Раз-другий забуде, а потім уже й самі захочуть разом щось робити рідна ж кров.
Віра наспівує, готує вечерю. Ось і прийшли.
Вадик кинув пакет на підлогу, щось буркнув і пішов у свою кімнату.
Віро, Віктор сів за стіл, слухай, а чого він у тебе такий…
Який? збентежилася Віра.
Такий… оці волосся довге, ще й біле, кучері залишилося накрутити. Він хоч не фарбується? Я думав, ми з сином у спортзал ходитимемо, у футбол грати, боксом займатися, на рибалку… а він… якийсь мямля…
Який мямля, Вітю? Він гарний хлопчина, він же музикант, ну що ти?
Музикант, усміхнувся Віктор. У тебе все якось не так, Віро. Обстановка, оглянув кімнату, як була багато років тому, так і залишилася. Сама теж… все з цією зачіскою ходиш.
Віра оглянула кімнату й провела рукою по волоссю.
Не знаю, Вітю… якось так звикла.
Звикла вона, ех ти… кулема. Ти б там… вії наростила, волосся, губи зробила. А то ходиш, як оця… Немодна. І хлопця розмазнею виховала, Віро.
Ну от, наприклад, у ліс його вивезти й там залишити він же там здохне, Віра.
Що ти кажеш, Віть? Навіщо так?
А як? Вірочко, як інакше? Що ти виростила? Це хіба чоловік? Мені перед пацанами соромно. У всіх сини як сини, а мій…
Перед якими пацанами, Вітю?
Ну перед друзями, Віро… Та ладно, піду відпочину… Подумаю, як виправити ситуацію.
Іди, Вітю, я зараз, твої улюблені котлетки зроблю.
Ага, давай, піду полежу… щось спину тягне.
Віра взялася готувати. Розмова неприємним осадом лягла на серце. Що він несе? Який сором перед друзями? Віра навпаки пишається Вадиком.
Почала продумувати, що треба було відповісти, коли почула, що хтось іде до виходу.
Синку?
Так, мам.
А ти куди?
До Микити, потренуємось.
Пізно вже.
Ну треба…
Не затримуйся.
Добре.
Вадик не прийшов на вечерю, не відповідав на дзвінки. Віра затривожилася.
Віктор був спокійний.
Та годі тобі, хлопцеві пятнадцять років, може, десь із дівчиною завис…
Що ти кажеш, Вітю? Він ніколи не затримується й завжди перезвонює. Щось сталося.
Що з ним могло статися, Віро?
Нарешті Вадик сам подзвонив.
Мам, ми тут… затрималися, я
