До мене не проситься жити!
А чому це я повинна доглядати за чужою бабою? Вона ж мені ніхто! обурено випалила невістка.
Ольгу різко кинуло в жар. Дихати стало важко. Юля сиділа у їхній із Сергієм вітальні розвалившись, схрестивши руки на грудях. Живіт у невістки вже був помітний пологи не за горами. Але в кишені ані копійки. І в такому стані вона мов королева роздавала накази.
Син сидів поруч, тримав її за руку й мовчав. То погоджувався, то знову сподівався, що проблеми розвіються самі, без його участі.
Юлечко, чи не здається тобі, що ти робиш з мухи слона? намагаючись стриматись, запитала Ольга. Тетяна Іванівна ще повна сил, сама про себе дбає, ще й вам варитиме знаючи її.
Зараз так, фуркнула невістка. А хто знає, що буде через рік?
Ось саме так. Ніхто не знає, підкреслила Ольга. А якщо, не дай Боже, вам самим знадобиться допомога? Це ж родина. Треба підтримувати одне одного, а не вигадувати умови.
Ви просто хочете звалювати на нас стареньку бабусю! вперто відповіла Юля. А якщо в неї почнуться маразми? Я буду боятися залишати її з дитиною!
Ольга й Сергій переглянулися. Мова йшла про його матір, йому було боляче чути таке. Він нервово посунувся в кріслі, але стримався. Знав якщо спалахне, стане тільки гірше.
А Ольга вже не могла мовчати.
Знаєш, Юлю, ніхто вас не примушує, відповіла вона. Бабуся запропонувала допомогу від доброти серця, хотіла вас приголубити. Не хочете живіть, як вважаєте за потрібне.
Не дивно, що Ольга обурювалась. Колись Тетяна Іванівна не робила їй таких щедрих пропозицій. Коли зайшла мова про майбутнє, вона поправила окуляри й чітко сказала:
Оленко, я проти тебе нічого не маю, але заздалегідь кажу до мене не проситься жити. Я в своїй хаті господиня, і завжди нею буду. Моя мати казала: чим далі свекруха тим кращі стосунки. Тож у гості заходьте, грошима допоможу, якщо треба буде, але під одним дахом жити не будемо. Двом господиням на одній кухні не вжитися.
Тоді Ольга образилась. Вони з Сергієм тіснилися в орендованій кімнаті з невдахими сусідами, і здавалось, що спільне життя було б рятівним варіантом. Але Тетяна думала інакше. Вона була впертою, але мудрою жінкою, яка розуміла: фінансові труднощі тимчасові, а родинні війни назавжди. І в цих війнах немає переможців…
…Минули роки, і Ольга зрозуміла, що свекруха мала рацію. В них дійсно були гарні стосунки. Може, без надмірної теплоти, але й без сварки. Тетяна допомагала, але на відстані. Дарувала гроші на свята, слухала, але не лізла в родинні справи молодих, сиділа з онуком, коли треба було.
А ось у Ольги з невісткою вже зараз малювався зовсім інший портрет.
Сину, куди ви так поспішаєте? запитала вона, коли Андрій повідомив про весілля. Ти ж сам ще на ноги не став, всього два місяці живеш окремо, а вже такі грандіозні плани. Поживіть разом, спробуйте. Може, виявиться, що ви не пара.
Мам, це лише штамп у паспорті. Формальність, щоб Юлі було спокійніше. Я завжди можу розлучитись, відмахнувся син.
І ось їхній «формальності» вже майже сім місяців. Ще трохи і вона почне будити батьків посеред ночі, вимагаючи їжі.
Коли Ольга дізналась про вагітність невістки, схопилась за голову. Куди їм дитину? Вони ледве себе утримують, перебиваються з копійки на копійку. А діти це, між іншим, не дешеве задоволення.
Тут несподівано на допомогу прийшла Тетяна Іванівна.
Знаєш, я тут подумала… сказала вона Ользі. Нехай Андрій і Юля поживуть у мене. Все одно є вільна кімната. А їм треба заощаджувати і на ліжечко, і на декрет.
Декрет… Було очевидно, що сам Андрій родину не потягне. Та й не дуже намагався. Він не був готовий тягнути ярмо, а розумом ніде не пригодився. Ні освіти, ні професії. Працював то консультантом у магазині, то офіціантом.
Пропозиція Тетяни була для них порятунком. Але Юля, схоже, так не вважала. Або хотіла більшого.
Гарна ідея, звісно, промовила вона, обговорюючи плани з Ольгою. Але було б краще, якби ви забрали бабусю до себе.
Це ще чому?
Ну, у вас дві кімнаті, нас буде троє, ще й вона… Тісно, ухиляючись, почала невістка. Та й мені з животом буде спокійніше окремо. А бабусі теж. Діти ж завжди галасливі.
Ольга оніміла від таких міркувань. Ще більше вона здивувалась, коли все це перетворилось у «не хочу доглядати за вашою бабою».
Але це було ще не все. Коли Ольга запропонувала залишити все як є, раз Юля не хоче домовлятись, син нарешті виявив свою позицію.
Мам, ну чого ти одразу злишся, сказав Андрій примир
