А чому це я маю возитися з чужою бабусею?! Вона ж мені ніхто! обурено випалила невістка.
Олену різко кинуло в жар. Дихати стало важко. Юля сиділа у їхній з Сергієм вітальні, розвалившись, схрестивши руки на животі а він у неї вже чималий. Ну й зрозуміло, пологи не за горами. А от за душею ані копійки. І в такому стані вона чомусь поводила себе так, ніби то в неї всі козирі в руках.
Син, тим часом, сидів поруч, тримав її за руку і мовчав. То погоджувався, то, як завжди, чекав, доки проблеми розчиняться самі без його участі.
Юлечко, тобі не здається, що ти робиш з мухи слона? настільки спокійно, наскільки могла, запитала Олена. Тетяна Іванівна ж цілком собою керує, сама за собою доглядає, ще й вам варитиме, якщо знатиме її характер.
Пф, зараз так, фуркнула невістка. А хто знає, що буде через рік?
Ось саме так. Ніхто не знає, підхопила Олена. А якщо, не дай Боже, вам самим через рік допотрібна буде допомога? Це ж родина. Всі повинні підтримувати одне одного, а не вигадувати дурниці.
Та ви просто хочете звалювати на нас стару бабусю! вперто відповіла Юля. А якщо в неї почнуться маразми? Я ж боюся залишати її наодинці з дитиною!
Олена й Сергій переглянулися. Мова йшла про його матір, і йому, звісно, було неприємно таке чути. Він нервово заворушився у кріслі, але стримався. Знав якщо вибухне, стане тільки гірше.
А ось Олена вже не витримала.
Юлю, ніхто вас не силкує, сказала вона. Бабуся запропонувала вам допомогу з доброти серця, захотіла вас пригріти. Не хочете живіть далі самі, як знаєте.
Не дивно, що Олена була обурена. Колись Тетяна Іванівна таких щедрих пропозицій їй не робила. Коли зайшла мова про спільне проживання, вона поправила окуляри й чітко сказала:
Оленко, я проти тебе нічого не маю, але відразу попереджаю жити до мене не просіться. Я в себе дома господиня, і завжди нею буду. Моя мати казала: далі живе свекруха кращі стосунки. Тож у гості заходь, грошима допоможу, якщо треба, але під одним дахом не будемо. Дві господині на одній кухні це війна.
Тоді Олена образилася. Вони з Сергієм тіснилися в орендованій кімнаті з неадекватними сусідами, і здавалося, що спільне життя було б рятівним варіантом. Але Тетяна так не вважала. Вона була своєнравною, але мудрою жінкою, яка розуміла: фінансові труднощі це тимчасово, а от сімейні війни назавжди. І в них не буває переможців…
…Минув час, і Олена теж зрозуміла, що свекруха була права. У них справді були ідеальні стосунки. Може, без надмірної ніжності, зате без сварки. Тетяна допомагала, але на відстані. Дарувала гроші на свята, слухала, але не лізла у сімейні справи молодших, і гуляла з онуком, коли треба.
А ось у Олени з невісткою вже зараз малювався зовсім інший сценарій.
Сину, ну куди ви так поспішаєте? запитала вона, коли Артем повідомив про весілля. Ти ж сам ще на ноги не став, всього два місяці живеш окремо, а вже такі грандіозні плани. Поживіть разом, спробуйте, що то таке. Може, виявиться, що ви один одному не підходите.
Мам, це ж лише штамп у паспорті. Формальність, щоб Юлі було спокійніше. Я ж у будь-який момент можу розлучитися, відмахнувся син.
І ось їхній «формальності» вже майже сім місяців. Зовсім трохи і вона почне будити батьків посеред ночі, вимагаючи їжі.
Коли Олена дізналася про вагітність невістки, вона схопилася за голову. Ну куди їм дитину? Вони ледве себе утримують, перебиваються з копійки на копійку. А діти це, між іншим, недешеве задоволення.
Тут несподівано на допомогу прийшла Тетяна Іванівна. Довго не вагалася.
Знаєш, я тут подумала… сказала вона Олені. Нехай Артем і Юля побудуть у мене. Все одно є вільна кімната. Їм треба зараз гроші збирати. І на ліжечко, і на декрет.
Декрет… Було очевидно, що сам Артем сімю з дитиною не потягне. Та й не дуже намагався. Він не був готовий горбатися, а розумом ніде не відзначився. Ні освіти, ні професії. Працював то консультантом у магазині, то офіціантом, то оператором в кол-центрі.
Пропозиція Тетяни Іванівни була для них порятунком. Але Юля, мабуть, так не вважала. Або ж хотіла відкусити більший шматок.
Гарна ідея, звісно, промовила вона, коли обговорювали плани з Оленою. Але було б краще, якби ви забрали бабусю до себе.
Це ще чому?
Ну, у вас дві кімнати, нас буде троє, плюс вона… Тісно, ухильливо почала невістка. Та й мені з животом буде комфортніше окремо. Бабусі, до речі, теж. Діти ж завжди шумлять.
Олена оніміла від таких аргументів. Ще більше вона здивувалася, коли все це перетворилося на «не хочу догля
