Не хотіла жити з невісткою, але довелося
Ганна Михайлівна витерла руки об фартух і знову заглянула у духовку. Шарлотка з яблуками вже підрум’янилася з одного боку, але ще не була готова. А за вікном вже скрипнула калітка — невістка йде. І син. І онук. Усе її родина повертається з прогулянки.
— Бабу! — почувся дзвінкий голосок чотирирічного Данилка, і Ганна Михайлівна мимоволі посміхнулася. Заради цього голосу вона готова терпіти навіть сусідство з Оленою, своєю невісткою.
— Мам, ти знову цілий день біля плити? — Віталій, її син, зайшов у кухню, поцілував матір у щоку і одразу потянувся до гарячої шарлотки.
— Руки! — ляснула його по пальцях Ганна Михайлівна. — Спочатку помий.
— Ганно Михайлівно, ви ж обіцяли сьогодні відпочивати, — Олена з’явилася на порозі, тримаючи пакети з продуктами. — Ми ж домовилися: я готую вечерю, а ви спочиваєте.
Ганна Михайлівна підкусила губу. От знову вказує, що робити в її власному домі.
— Я відпочиваю, коли печу, — сухо відповіла вона. — Та й що поганого в тому, що хочу пригостити онука?
Олена зітхнула і мовчки почала розбирати продукти. Віталік кинув на матір попереджувальний погляд, наче казав: «Ну от, знову починаєш?» Ганна Михайлівна зробила вигляд, що не помітив.
— Данилку, йди мий ручки, будем чай пити з бабусиною шарлоткою, — покликала вона онука, навмисно ігноруючи невістку.
А колись у неї було своє життя. Власний дім, де вона була повною господинею. Подруги по суботах приОлена несміливо посміхнулася, взявши Ганну Михайлівну за руку, і вони разом пішли до вітальні, де Віталій уже готував чайник — тепер усі вони знали, що нарешті стали справжньою родиною.
