Давно це було, ще в часи, коли весна пахла черемхою, а зими були справжні, сніжні…
Не дарма Олеся чекала…
Вона здавалося, злітала угору, ніби крила виросли таки дочекалася.
Дочекалася свого щастя.
Тільки от з Валеріком не все гаразд… Не може він знайти спільної мови з батьком.
Так, з батьком. Віталій батько Валерія.
Олеся вже й не сподівалася, що жіноче щастя до неї завітає. Давно заборонила собі думати про стосунки. Були, звісно, рідкісні зустрічі з чоловіками, але… не те. Все Віталія чекала, вірила, що опамятається.
З Віталієм так вийшло що вже робити, силою милий не буде, як то кажуть.
Коли Валерікові не було й трьох, він пішов. Знайшов іншу, закохався.
А воно ж як усе обернулося…
Усе життя прожив з думками про неї й сина… виявляється.
Помилився тоді, так. Молодий був, погнався за вітром… Та що вже, усвідомив, зрозумів… тепер усе налагодиться.
Чому ж не повернувся, Віталію? зазираючи у вічі чоловікові, питає Олеся.
Соромно було, Олесю… Кулаки гриз. Куди я? Ти ж дівчина з характером, горда. Навряд чи приймеш.
Олеся спалахує. Хто горда? Вона? Та вона ж… через стільки років його прийняла й пробачила. От дурень! Стільки часу втратили… Та нічого, нічого, усе налагодиться.
Тепер усе позаду. Тепер вони справжня родина… Не якась покинута, як згадає, скільки сліз пролила.
І жити не хотіла, дурна.
Добре, що ні в кого на поводу не пішла й іншого не шукала. Навіщо синові з чужим чоловіком рости, коли є рідний батько?.. Усе минуло, вона пробачила, тим паче кохає лише її.
Валерік…
Валерік уже не дитина, хоч який там вік? Не малюк.
Світла, подруга, каже це просто ревнощі. Валерік завжди був головним у маминому житті, а тепер ще й на когось любов ділити треба.
Та й він уже не маленький, має розуміти… Та й не чужий чоловік у будинку, а батько рідний.
Турбується Олеся не можуть вони знайти спільну мову, і вся вина на Валерікові.
Характер не дай Боже. Дісталося від бабці, від Олесиної матері. Та теж, як скаже ножем відріже.
Та нічого, нічого. Рідні душі завжди знайдуть спосіб порозумітися. Ось і зараз пішли разом до магазину.
Олеся вдала, що забула купити картоплю й хліб.
Ось і послала своїх чоловіків…
Раз-другий забуде, а потім уже й самі захочуть робити все разом. Рідня ж.
Олеся наспівуючи готує вечерю. Ось і прийшли.
Валерік кинув пакет на підлогу, щось буркнув і пішов у свою кімнату.
Оль, Віталій сідає за стіл, слухай, а чому він у тебе такий…
Який? зні
