Українська мова
Навіть менша свічка може освітити цілий світ.
«Чай і Розмова. Завжди відкрито.»
Навіть менша свічка може освітити цілий світ.
Кожного вечора, о десятій годині, пані Марія жінка 67 років, удова, колишня шкільна психологиня запалювала світло на ґанку, ставила чайник із ромашковим чаєм і сідала біля вікна з деревяною табличкою, виписаною вручну:
«Чай і Розмова. Завжди відкрито.»
Її хатина в селі на Волині була повна спогадів, але пустка без голосів. Відколи пішла на пенсію, дні минали між городництвом, кросвордами та книжковим клубом у третій четвер місяця. Син навідувався на Різдво й Великдень, але вечори
Вечори були для цвіркунів і самотності.
ТИХИЙ АКТ БУНТУ
Марія почала помічати знаки.
Підлітки, відірвані від кінотелефонів у кавярнях.
Старенькі жінки біля полиць із крупами, дивлячись у нікуди.
Чоловіки, що залишалися на півгодини довше у поштовому відділенні без причини.
Тож вона зробила щось просте.
Щось глибоко бунтарське.
Поставила табличку.
ПЕРШІ НОЧІ
Першої ночі ніхто не прийшов.
Ані другої.
Ані третьої.
Син подзвонив того вікенда й засміявся.
Мамо, ти не цілодобова кавярня.
Вона теж засміялася.
Можливо, і ні. Але я знаю, що значить тепле світло в темряві.
Тиждень її єдиним відвідувачем був безпритульний кіт, що крутився біля її ніг.
До восьмої ночі.
Ґанок скрипнув.
СОФІЙКА
Підлітка у пошарпаній толстовці зупинилася на порозі.
Обіймала саму себе.
Це справді?
Ромашковий чи мятний? відповіла Марія, не зважаючи.
Тієї ночі Софійка ледве шепотіла.
Розповіла про завалені іспити.
Про хлопця, що зник.
Про матір, яка приходила з роботи такою втомленою, що не говорила.
Марія не перебивала.
Не давала порад.
Не судила.
Лише промовила:
Рада, що ти тут.
А ПОТІМ ПРИЙШЛИ ІНШІ
Наступного дня Софійка привела друга Богдана.
Потім прийшла Оксана, медсестра з місцевої лікарні, яка пила чай одна після нічної зміни.
За нею Тарас, механік з замащеними руками і тихим домом.
Чутка рознеслася, як то буває в селах:
шепіт у пекарні,
згадка в церкві,
коментар у господарському магазині.
І вони почали приходити.
Дальнобійники, що їхали країною.
Дідусі, які не бачили людського обличчя днів із роду.
Молоді, що тікали від криків у домівках.
Удови з альбомами в руках.
Марія не відвертала нікого.
Додала стільців, коли треба.
Люди приносили меблі: старий крісло, полицю, торшер.
Хтось повісив діряві ліхтарики у вікно.
Те, що було самотньою кімнатою, стало бючим серцем тихої революції.
ДИВО КОЖНОЇ НОЧІ
Твій диван підтримав мене, коли померла мама, прошепотів хлопець.
Тут я вперше сказав, що я гей, зізнався тремтячий підліток.
Я не сміявся з часів пожежі, пробурмотів старий, що втратив пса рік тому.
БУРЯ
Настав грудень.
Снігова буря вдарила по селу.
Лінії електропередач обірвалися.
Усе село потонуло в темряві.
Марія, закутана у вовну, подумала, що сьогодні чай і розмова дочекаються.
О другій ночі лу
