«Навчися готувати, тоді й поговоримо,» сказав чоловік і пішов до мами вечеряти.
Оксана застигла біля плити, стиснувши в руках дерев’яну лопатку. На сковороді диміла підгоріла картопля, а в каструлі булькотіла вода вона забула кинути туди макарони.
«Андрію, почекай!» гукнула вона, але той уже надягав куртку. «Давай щось інше приготую!»
«Оксанко, я втомився від цього цирку,» обернувся він, застібаючи блискавку. «Щодня одне й те саме. То пересмажено, то недосолено, то взагалі неїстівно. Мені вже соромно перед хлопцями на роботі, коли вони розповідають, що їм дружини готують.»
Двері грюкнули, і Оксана залишилася сама на кухні з цим кулінарним кошмаром. Вона вимкнула конфорки, сіла за стіл і вткнула обличчя в долоні. Сльози палили очі, але вона стрималася.
П’ять років тому, коли вони одружилися, Андрій говорив зовсім інші слова. Тоді він працював до пізньої ночі, а Оксана навчалася в інституті на останньому курсі. Готувала його мама, Надія Іванівна, яка жила у сусідній квартирі. Після весілля свекруха продовжувала годувати сина, а Оксана була лише рада можна було спокійно закінчити диплом.
Потім вона влаштувалася на роботу в банк, справи пішли добре, зарплата зростала. Андрій пишався успішною дружиною, хизувався перед друзями. А готувала, як і раніше, мама. Оксана інколи намагалася щось приготувати вихідними, але виходило не дуже. Андрій добродушно жартував, а потім вони йшли до мами на сімейну вечерю.
«Не переживай, дитинко,» казала тоді Надія Іванівна, гладячи Оксану по голові. «Не всі жінки народжені для кухні. У тебе інші таланти.»
Все змінилося три місяці тому. Надія Іванівна зламала ногу, потрапила до лікарні, а потім її відправили в санаторій на реабілітацію. Андрій раптом зрозумів, що дружина не вміє готувати. Взагалі.
Перші тижні вони харчувалися готовою їжею з магазину, замовляли доставку. Але Андрій швидко втомився від цього.
«Оксанко, ну спробуй щось приготувати сама,» просив він спочатку м’яко. «Купи кулінарну книжку, подивись в інтернеті. Я допоможу.»
Оксана купувала продукти, вивчала рецепти, старалася. Але руки не слухалися, а голова була забита робочими проблемами. Вона плутала сіль із цукром, забувала про час, не відчувала пропорцій. Їжа виходила дивною.
Андрій спочатку їв мовчки, потім почав робити зауваження, а сьогодні просто вибухнув.
Оксана встала, підійшла до вікна. У сусідньому будинку світилося у квартирі Надії Іванівни. Свекруха повернулася з санаторію минулого тижня, але ще погано ходила. Напевно, зараз вони з Андрієм сидять на її затишній кухні, їдять її знамениті котлети з пюре.
«Що ж мені робити?» прошепотіла Оксана до свого відбиття у вікні.
Наступного дня вона прийшла з роботи раніше, купила курку та овочі. Знайшла в інтернеті простий рецепт запеченої курки, усе ретельно виписала. Мила руки, як хірург перед операцією.
Курку вона натерла сіллю та спеціями, нашпигувала яблуками, як було написано в рецепті. Картоплю нарізала великими шматочками, цибулю кільцями. Усе виклала на деко, полила олією.
«Сорок хвилин при ста восьмидесяти градусах,» проговорила вголос, ставлячи деко у духовку.
Андрій повернувся додому, коли на кухні вже пахло смаженою куркою. Він обережно зазирнув у кімнату.
«Що це?» запитав із підозрою.
«Вечеря,» відповіла Оксана, накриваючи на стіл. «Спробуй.»
Курка була трохи сухуватою, картопля підгоріла знизу, але в цілому було їстівно. Андрій мовчки жував, а Оксана стежила за виразом його обличчя.
«Ну як?» не витримала вона.
«Нормально,» пожав він плечима. «Але мама робить соковитіше.»
Оксана кивнула. Вона розуміла, що до Надії Іванівни їй ще далеко, але це був перший крок.
Через день вона знову готувала. Макарони з фаршем. Фарш пересмажила, макарони переварила, але Андрій з’їв усе, навіть попросив додатку.
«Стає краще,» визнав він.
На вихідних Оксана наважилася на борщ. Це було її дитяче спогад мама варила червоний, ароматний борщ, від якого по всій хаті розносився неймовірний запах.
Вона купила яловичину, буряк, капусту. Три години провела на кухні, читаючи рецепти, порівнюючи їх, обираючи найкращий. М’ясо варилося довго, буряк вона тушкувала окремо, як радила одна бабуся в коментарях до рецепту.
«Оксанко, що тут у тебе відбувається?» Андрій зазирнув на кухню і здивовано подивився на розгорнуті «бойові дії».
«Борщ варю,» відповіла вона, помішуючи каструлю. «До вечора буде готовий.»
«Серйозно?» у його голосі пролунало щось нове. Не насмішка
