**Щоденник. 15 жовтня.**
«Навчися готувати, тоді й поговоримо,» кинув чоловік і пішов до мами на вечерю.
Оксана завмерла біля плити, стискаючи деревяну лопатку. На сковорідці диміла підгоріла картопля, а в каструлі булькотіла вода вона забула кинути туди макарони.
«Тарасе, почекай!» гукнула вона, але той уже надягав куртку. «Давай щось інше зварю!»
«Оксанко, я стомився від цього цирку,» обернувся він, застібаючи блискавку. «Щодня одне й те саме. То пересмажене, то недосолене, то взагалі неїстівне. Мені вже соромно перед хлопцями на роботі, коли вони розповідають, що їм дружини готують.»
Двері грюкнули, і Оксана лишилася сама посеред кухні з цим кулінарним кошмаром. Вона вимкнула конфорки, сіла за стіл і втопила обличчя в долонях. Сльози палили очі, але вона стрималася.
Пять років тому, коли вони одружилися, Тарас говорив зовсім інші речі. Тоді він працював до пізньої ночі, а Оксана закінчувала інститут. Готувала його мати, Надія Іванівна, яка мешкала у сусідній квартирі. Після весілля свекруха продовжувала годувати сина, а Оксана лише раділа можна було спокійно дописати диплом.
Потім вона влаштувалася в банк, справи пішли вгору, зарплата зростала. Тарас пишався успішною дружиною, хвалився перед друзями. А готувала, як і раніше, мати. Оксана інколи намагалася щось приготувати вихідними, але виходило не дуже. Тарас добродушно жартував, а потім вони йшли до мами на родинний обід.
«Не переймайся, дитинко,» казала тоді Надія Іванівна, гладячи Оксану по голові. «Не всім жінкам судилося бути кухарем. У тебе інші таланти.»
Все змінилося три місяці тому. Надія Іванівна зламала ногу, потрапила до лікарні, а звідти у санаторій на реабілітацію. І Тарас раптом зрозумів, що дружина не вміє готувати. Взагалі.
Перші тижні вони харчувалися напівфабрикатами, замовили доставку. Але Тарас швидко втомився.
«Оксанко, ну спробуй приготувати сама,» просив він спочатку мяко. «Купи кулінарну книжку, подивися в інтернеті. Я допоможу.»
Оксана купувала продукти, вивчала рецепти, старалася. Але руки не слухалися, а голова була забита робочими клопотами. Вона плутала сіль із цукром, забувала про час, не відчувала пропорцій. Їжа виходила дивною.
Тарас спочатку їв мовчки, потім почав робити зауваження, а сьогодні просто вибухнув.
Оксана підвелася, підійшла до вікна. У сусідньому будинку світилося вікно Надії Іванівни. Свекруха повернулася з санаторію минулого тижня, але ще погано ходила. Напевно, зараз вони з Тарасом сидять у її затишній кухні, їдять її знамениті котлети з пюре.
«Що ж мені робити?» прошепотіла Оксана до свого відбиття у вікні.
Наступного дня вона прийшла з роботи раніше, купила курку й овочі. Знайшла в інтернеті простий рецепт запіканки, усе ретельно виписала. Мила руки, як хірург перед операцією.
Курку вона натерла сіллю й спеціями, начинила яблуками, як було в рецепті. Картоплю нарізала великими шматочками, цибулю кільцями. Усе виклала на деко, змастила олією.
«Сорок хвилин при ста вісімдесяти градусах,» промовила вголос, ставлячи деко у духовку.
Тарас повернувся додому, коли на кухні вже пахло смаженою куркою. Він обережно зазирнув у кімнату.
«Що це?» спитав із підозрою.
«Вечеря,» відповіла Оксана, накриваючи на стіл. «Спробуй.»
Курка була трохи сухуватою, картопля підгоріла знизу, але в цілому їсти можна було. Тарас мовчки жував, а Оксана стежила за виразом його обличчя.
«Ну як?» не витримала вона.
«Нормально,» знизав він плечима. «Але мама робить соковитіше.»
Оксана з
