Оксана та її чоловік виходили з ресторану, де святкували його день народження. Вечір був чудовим. Прийшло багато гостей родичі, колеги. Оксана бачила багатьох із них уперше, але якщо Андрій запросив їх, значить, так треба.
Вона не сперечалася з рішеннями чоловіка уникала конфліктів. Їй легше було погодитися, ніж доводити свою думку.
«Оксано, ти далеко поклала ключі? Дістань, будь ласка».
Вона розстебнула сумку, шукаючи ключі. Раптом різкий біль. Вона здригнулася, і сумка впала на підлогу.
«Чого скрикнула?»
«Щось укололо».
«З таким наповненням не дивно».
Оксана мовчки підняла сумку, дістала ключі. Вдома вона вже забула про інцидент. Ноги гули від втоми, і єдине бажання душ і ліжко. На ранок рука боліла палець червоний, розпухлий. Тоді вона згадала вчорашнє й перевірила сумку. Виймаючи речі, знайшла на дні іржаву голку.
«Що це?»
Вона не розуміла, як та потрапила туди. Збентежено викинула голку в смітник, перевязала палець і пішла на роботу. До обіду їй стало погано гарячка, ломота.
Вона подзвонила Андрію:
«Андрію, щось не так. Температура, біль у тілі. Вчора вкололася іржавою голкою з сумки».
«Може, до лікаря? Раптом правда щось серйозне?»
«Не перебільшуй. Промила, все буде добре».
Але стан погіршувався. Ледь дотягнувши до кінця зміни, вона викликала таксі. У квартирі впала на диван і відразу заснула.
Уві сні побачила бабусю Ганну, яка померла, коли Оксана була малою. Вона не знала, як розпізнала її, але відчула це вона. Бабуся була згорбленою, зморщеною. Вигляд міг налякати, але Оксана відчувала та хоче допомогти.
Бабка повела її полем, показала, які трави збирати. Наказала зварити відвар, щоб вигнати з себе темну силу. Хтось хотів її знищити, але для боротьби треба було вижити. Час вичерпувався.
Оксана прокинулася в холодному поту. Здавалося, спала вічність, але минуло лише кілька хвилин. Двері грюкнули Андрій повернувся.
«Що з тобою? Подивися на себе!»
Вона підійшла до дзеркала. Вчора там була усміхнена жінка, а тепер невпізнаваний привид: зімяте волосся, синяки під очима, сіра шкіра, порожній погляд.
«Який нонсенс?»
І раптом вона згадала сон. Розповіла чоловікові:
«Бачила бабусю. Вона сказала, що робити»
«Оксано, одягайся, їдемо до лікарні».
«Не поїду. Бабуся казала лікарі не допоможуть».
Скандал розгорівся. Андрій називав її божевільною, волав, що це марення. Вперше вони сварилися так люто. Він схопив її за руку, почав тягнути до дверей.
«Якщо не підеш самотужки, відвезу силою».
Але Оксана вирвалася, впала, ударилася. Розлючений Андрій схопив її сумку, вийшов, грюкнувши дверима. Вона ледь знайшла сили повідомити начальницю, що хвора.
Андрій повернувся пізно, просив вибачення. Вона відповіла:
«Завтра везеш мене в село, де жила бабуся».
Ранком Оксана нагадувала живий труп. Андрій благав:
«Давай до лікарні. Я не хочу втратити тебе».
Але вони поїхали. Вона запамятала лише назву села. Бабусин дім давно продали, і вона не була там роками. Усю дорогу спала. Та коли наблизилися, раптом сказала:
«Поверни праворуч».
Вийшла з авто й упала на траву. Але знала це те місце. Зібрала трави, повернулася додому. Андрій зварив відвар. Кожен ковток приносив полегшення.
У ванній вона побачила сеча чорна. Але не злякалася, лише прошепотіла:
«Темрява йде»
Тієї ночі бабуся знову прийшла уві сні. Тепер усміхнена.
«Тебе прокляли через іржаву голку. Відвар допоможе, але ненадовго. Знайди того, хто це зробив. Андрій тут якось причетний. Якби не викинула голку, побачила б більше. Але Ось що зробиш: купи голки, над найбільшою прочитай: «Нічні духи, колись живі. Почуйте віщунів ночі, вкажіть ворога!» Поклади її в сумку Андрія. Хто прокляв уколеться. Тоді дізнаємось і повернемо зло».
З тими словами бабуся зникла.
Оксана прокинулася, слабка, але впевнена бабуся не дасть їй загинути. Андрій залишився вдома. На її подив, вона зібралася в магазин, наполягаючи йти сама.
«Андрію, звари борщу. Після вірусу такий апетит».
Вона виконала наказ бабусі. Ввечері зачарована голка опинилася в сумці чоловіка. Перед сном він запитав:
«Точно не хочеш, щоб я залишився?»
«Все добре».
Стан покращився. Вона знала зло ще в ній, але відвар його виганяв. Чекала, поки Андрій повернеться з роботи.
«Як день?»
«Нормально. Чого питаєш?»
Оксана вже подумала, що ворог не розкритий, коли він додав:
«Оксано, уяви Ірина з сусіднього відділу
