Сергій відправив свою вагітну наречену в екскурсію по Полісю і залишив її в лісі. Що сталося далі?
Тетяна довго готувалася, крутячись перед дзеркалом і вивчаючи кожен куточок свого образу. Адже сьогодні мав бути великий день! Сергій запросив її в дорогий ресторан у центрі Києва, явно готуючись зробити пропозицію. У неї ж був сюрприз вчора вона дізналася, що вагітна вже два місяці. Сергій, без сумніву, мав би розпливатися від щастя!
Дівчина мріяла про майбутнє весілля, розкішну сукню і коханого поруч. Нарешті її доля повернулася: колишня сирота, що працювала офіціанткою в піцерії, зустріла багатого, розумного і галантного хлопця. Він дарував їй букети, читав вірші Тараса Шевченка, і вона закохалася з першого погляду. Єдине, що турбувало Тетяну Сергій не поспішав знайомити її з батьками, їхні зустрічі були таємними, ніби у підпільних шпигунів. «Занадто зайнятий», постійно повторював він.
Але коли хлопець дізнався про вагітність, його обличчя змінилося, і він закричав:
Що ти собі уявляла? Діти? У мене вже контракт з Європою, а тут ще й «план»! Я заплачу, підеш до кращого лікаря, і все вирішимо за тиждень!
Тетяна розплакалася, намагаючись схопити Сергія:
Сергію, ти ж казав, що любиш мене! Я не можу вбити дитину, вона вже живе в мені! Я залишуся з цим малюком! вигукнула вона і, мов розпечений кіт, кинулася назад до гуртожитку, перестрибуючи калюжі.
Сергій розлючився. Він не планував нічого серйозного, просто підхопив симпатичну офіціантку. У нього вже був план одружитися з донькою посла, Анною, і поїхати до Іспанії. Якщо Тетяна розповість про це батькові, усе розвалиться. Тоді він побачив оголошення в «Українській правді»: «Тур у Карпати! Пісні біля вогнища, романтика та чисте повітря!» «Ось мій шанс!», подумав він, і вирішив залишити її в лісі, де її ніхто не знайде.
Наступного дня Тетяна не могла зосередитися на роботі, її руки дрожали, і її вже двічі суворо насторожували. Раптом задзвонив телефон:
Тетяно, я помилився. Давай помиримося, поїдемо у вихідні в Карпати, як ти мріяла! просив Сергій.
Тетяна майже підскочила від радості: «Нарешті він зрозумів!», і погодилася.
Карпати вразили її: величезні ялини, клени, кущі чорниці, кришталево чисте повітря, далекі гори. Вони ночували в деревяних будиночках біля села з десятьма хатами. Сергій нервував план під загрозою, а Тетяна співала, ловила рибу на вогні.
Ранком чоловік «втратив документи» і просив Тетяну допомогти їх шукати вночі. Вона сперечалася, що краще зайдуть до гіда завтра, адже темрява, а в лісі не жарти. Сергій натиснув: «Не хвилюйся, я памятаю маршрут, візьмемо ліхтарик». Наївна Тетяна погодилась і рушила з ним у темряву, не помітивши мотузки, що звисала під його курткою.
Шлях виявився довгим, вони заблукали, холод і страх охопили Тетяну. Врешті-решт вона вигукнула:
Сергію, досить! Ми загубились, а твій гаманець ніде!
Сергій, злобно посміхаючись, прошепотів:
Ти сама вирішила! Хай залишишся тут назавжди, дурко! і ударив її важким колом.
Він привязав її до дерева, засувши рот, і сховав маленький рюкзак у свою важку валізу. Потім, ніби боячись, що вона виживе, він поспішив до табору, сподіваючись, що дикі звірі її розїдять.
Наступного ранку Сергій підбіг до гіда Олександра, розповідаючи, що його «наречена» вийшла вночі на таксі і вже летить додому. Олександр, не підозрюючи підступу, пообіцяв підготувати автобус і залишив Сергія на півгодини роздумувати.
Тим часом Тетяна прокинулася ближче до полудня, привязана до стовбура, обпилена комарами, обличчям зупиненою криком. Перед нею зявилися два блискучих вовчих очі, і звір, готовий схопити її, почав наближатися. Раптом розляглися постріли, і вовк відскочив у кущі.
Зявився Михайло, місцевий лісничий у камуфляжному одязі з великим шрамом на щічці:
Ти жива? Тримай, розвяжу! Хто це зробив? гомонів він, піднімаючи її.
Тетяна, ледве піднімаючи голову, прошепотіла: «Дякую!».
Лісничий підняв її на плечі і сказав:
Хто ти? Як сюди потрапила?
Тетяна вимовила вона, а Михайло назвав її «Тетяночка».
Він доглядав її три тижні, готуючи лікувальні настої, підкидаючи їй хліб і чай. Тетяна, зворушена, розповіла про Сергія, про його крик «Я тебе ненавиджу!».
Через рік Михайло запропонував взяти дитину як свою. Він не обіцяв багатства, лише просте життя в лісі, де природа годує. Тетяна погодилася, і вони одружилися.
У їхньому будинку народився син Ярослав, високий і спритний. Тетяна залишалася красивою, а здоровя її підкріплювало чисте полісне повітря. Коли Ярослав виріс і захотів вчитися у Києві, Тетяна не могла залишити його одну:
Я поїду з ним, бо він ще не бачив великого міста, сказала вона.
Михайло не хотів, щоб його дружина їхала до столиці, та погодився. У Київській метро вони побачили бездомного, що просив милостиню. Той підняв голову, впізнав Тетяну і вигукнув:
Тетяно? Це ти? Це Сергій!
Тетяна відчула, ніби її пройшов гарячий струмінь, а Сергій, зіпсутий життям, намагався знову вкрасти її синя.
Тоді Тетяна, спокійно, дивлячись у очі сину, сказала:
Тату, це твій справжній батько. Він кинув мене в ліс, вдарив колом і привязав до дерева. Ти знаєш, звідки твоя шрам на потилиці. Тепер вирішуй, чи хочеш ти спілкуватись з ним.
Ярослав, розлючений, крикнув:
Ти монстр! Я більше не хочу тебе бачити! Мій справжній батько Михайло, найкращий чоловік у світі!
Сергій залишився сам у темряві, розуміючи, що його жорстокість залишила його без дому, без сімї, без грошей.
Тим часом Михайло з Тетяною і Ярославом сиділи в хаті, пили чай з журавлинним варенням, сміялись і ділились спогадами про Київ. Немає потреби згадувати Сергія їхня родина була цілісною, а ліс, їхній дім, дарував спокій і радість.
