Таня довго гриміла перед дзеркалом, крутиться і розглядає кожну вигин, бо сьогодні великий день. Сергій запросив її у розкішний ресторан у центрі Києва, явно маючи на думці пропозицію. У неї ж було сюрприз: вчора вона дізналася, що вже на другому місяці вагітна. Сергій мав розвеселитися!
Дівчина мріяла про весілля, білу сукню і коханого поруч. Після того, як вона, сирота з дитячого будинку, отримала роботу офіціантки в піцерії, до неї підкрався багатий, розумний і галантний Сергій, дарувавший букетики й читав вірші Єсеніна. Вона закохалась з першого погляду, підкувалася його слів. Однак Сергій не поспішав знайомити її з батьками, зустрічав їх лише в таємниці, мов крадії, і завжди казав, що зайнятий роботою.
Аж раптом усе змінилося. Коли Сергій почув про вагітність, його обличчя перетворилося: він почав кричати, звинувачуючи Таню.
«Що ти думала? Діти? У мене контракт з Іспанією, все на межі! Я заплатю, ти підеш до хорошого лікаря, розвяжемо це за тиждень!» різко промовив він.
Таня розплакалась, намагаючись дотягнутись до коханого:
«Сергію, я не можу вбити дитину Вона вже живе в мене, відчуває все! Я думала, ти мене любиш! Я залишу цю дитину!» вигукнула вона, наче спалена кішка, і помчала назад до гуртожитку, перестрибуючи калюжки.
Сергій розлючений: він лише розважався з гарною офіціанткою, не плануючи нічого серйозного. У нього вже був запланований шлюб з донькою посла Анною, а поїздка до Іспанії могла відбутись лише після весілля. Якщо ж ця бідна дівчина розповість про все його батькові, все пропаде. Тоді він випадково побачив оголошення в газеті: «Тур у Карпатські ліси! Пісні біля вогнища, краса дикої природи! Незабутній уїкенд!» «Ось мій шанс!», подумав він. План був простий: залишити її в лісі, ніхто не шукатиме сироту.
Наступного дня Таня була розгублена на роботі, вже двічі отримала догану. Раптом задзвонив Сергій:
«Таню, я помилився, давай помиримося. Пропоную поїхати на вихідних у Карпати, ти ж мріяла про романтику, чи не так?»
Таня, мов у сні, вигукнула: «О, нарешті! Я знала, що він мене любить!» і одразу погодилась. Вони ніколи раніше не подорожували разом, і вона мріяла про три дні в обіймах коханого.
Карпатські ліси вразили Таню до глибини душі: могутні ялини, розлогі сосни, кущі чорниці й ожини, чисте, ароматне повітря, далеке від міської смогу. Вона слухала гіда, не відстаючи ні кроку. Останній день туру залишався, і ввечері вони ночували в деревяних будиночках біля села з десятьма хатами. Сергій нервував, план був під загрозою. Таня, вперта, не хотіла залишати групу, співала пісні, ловила і смажила рибу над вогнищем. Тоді Сергій зрозумів: «Тепер або ніколи».
Вранці, коли дівчина ще сонна, він шепнув:
«Кохана, я втратив документи, мабуть, залишив їх у пункті відпочинку. Потрібно їх знайти, інакше нічого не вдасться!»
Таня колихнулася:
«Завтра поговоримо з гідом, ночі тут темно, а ми вже втомлені»
Але Сергій наполягав, підкреслюючи, що знає маршрут на память, візьме ліхтарик і швидко знайде шлях. Наївна Таня погодилась, не помітивши мотузку, що звисала під його курткою. Вони загубилися, крок за кроком, і темрява лісу стала жахливою. Трава шепотіла, гілки скрипіли, а в кожному кущі Таня уявляла хижаків.
«Сережо, досить! Я не можу більше йти! Твій гаманець зник, а ліхтарик слабкий. Повернемося!» вимовила вона, коли вже не могла тримати крок.
Сергій, з гіркотою в голосі, прошепотів:
«Ти сама це вибрала! Хай ти загубишся назавжди, ідіотко! Я тебе ненавиджу!» і ударив важким колом по голові. Таня впала, задихаючись.
Сергій привязав її до дерева, завязав мотузку, зашипив у рот і кинувся назад до табору, приховуючи її рюкзак у важкій валізі. Він сподівався, що дикуни розірвуть її тіло, бо не мав сміливості завершити справу сам.
Наступного ранку він підходить до гіда Олександра, виглядає розгубленим і каже:
«Олександре, ми вчора посварилися, моя наречена залишила табір таксі вночі. Я вже викликав їй літак, а сам повертаюся додому, бо без неї поїздка сумна.»
Олександр, не підозрюючи нічого підозрілого, відповідає, що це звичайна справа, і пропонує їй залишитися до обіду, а потім їхати автобусом.
Сергій радіє: «Все вийшло! Тепер я можу одружитися з Анною і утікти до Іспанії!»
Таня прокидається ближче до полудня, руки калачі, привязана до дерева. Комарі кусають, обличчя набрякло, а навколо мерехтять два вовчі очі. Вовк наближається, зуби блищать, він готовий напасти, коли раптом лунають постріли, і звір відскакує в кущі.
Перед нею стоїть великий лісничий у камуфляжному одязі з шрамом на обличчі:
«Ти жива? Тримай, розвяжу! Хто це зробив?»
Він зняв мотузку, Таня, з криком «Дякую!», падає без свідомості. Лісничий Михайло підхоплює її, несе до хатини.
У дорозі він розмірковує: «Звідки вона? Не місцева одяг не наш. Можливо, туристка? Чому ж так привязана і з травмою?»
Три тижні Михайло доглядає її, готує цілющі настої, знижує лихоманку. Дівчина галасить, кличе «Сергій!», але поступово приходить до тями, лежить у великому ліжку, пахне тютюном і травами. Михайло, великий і з бородою, підходить:
«Як тебе звати? Я Михайло, лісничий.»
«Таня» прошепотіла вона.
«Таню, розкажи, хто це зробив? Чи треба викликати поліцію?»
Таня згадує жахи, розпач і кляне слово: «Нікуди не йду. Ніхто мене не чекає. Мій наречений залишив мене, бо я вагітна. Його останні слова: «Я тебе ненавиджу!» Краще, щоб мене розірвали звірі!»
Михайло, слухаючи, каже: «Лягай, я подумаю. Не дай темним думкам підкрастися. Памятай, що життя ще може бути добрим.»
Він підходить, сідає поруч і каже:
«Ти моя голубка. Я вірю тобі. Не обіцяю багатств, життя важке, робота потрібна, та ліс щедрий. Я візьму твою дитину як свою, а якщо захочеш, допоможу повернутися в місто.»
Таня плаче, бо в неї немає сім’ї, а Михайло колишній військовий, який провів три роки в Афганістані, пережив каторгу, втратив маму і кохану. Тепер він охороняє Карпати і розуміє тварин мовчазно.
Через роки вони одружуються, народжують сина Ярослава, росте сильний хлопець. Таня не шкодує про вибір: лісове повітря дарує здоров’я, а Михайло надійний чоловік. Коли Ярослав готується до університету в Києві, Таня каже:
«Не відпускай його один, я підемо з ним!»
Михайло, хоча і боїться, погоджується. У столиці їх вразили високі будинки, метро, бідняки на вулиці. Під кутом стоїть бездомний, схожий на Сергія, і кличе:
«Таню? Це я, Сергій! Пам’ятаєш?»
Таня відчуває, ніби обпікала її кипляча вода, і Ярослав запитує: «Хто це?»
Сергій, розпачений, просить спілкування з сином, розповідає про свої невдачі. Таня, зібравши всю сміливість, дивиться в очі сину і каже:
«Тато вчинив зло: він залишив мене в Карпатах, вдарив колом, звязав до дерева. Тепер я знаю правду. Ти можеш сам вирішити, чи хочеш спілкуватись із ним.»
Ярослав, розлючений, відповідає: «Ти монстр! Я не хочу тебе бачити! Мій справжній батько Михайло. Він захистить маму!»
Сергій стоїть, розпачений, усвідомлює, що його дії стояли перед ним роки. Він прошепотів: «Пробач, сину»
Ярослав успішно вступає до університету, повертається до батька. Михайло, чекаючи їх, відчуває радість. Коли Таня повертається до хати, готує грибний борщ, і, глянувши в очі Михайла, каже:
«Я згодна, Мишо, будемо разом у радості і горі. Не залишай мене.»
Вісімнадцять років пройшло, їхня родина живе в гармонії серед Карпат, а спогади про страшний ліс залишилися лише в снах.
