**НАДОЇДЛИВИЙ СУСІД**
Господиня, солі не позичите? А то я забув купити… На порозі стояв усміхнений чоловік. Олена мовчки пішла на кухню і насипала йому в баночку. Повернулася а він уже в середині, оглядається.
Оце у вас… Затишно.
Я вас запрошувала? Ні. Візьміть сіль і йдіть геть.
Він похитав головою:
Яка ж ви негосподарна! Ми ж сусіди…
Олена пройшла повз нього й ширше відчинила двері:
Ідіть. Набридли…
Цей двоквартирний будиночок колись належав дідові Олени. А після його смерті раптом зявилася позашлюбна донька жвава жіночка. Привезла докази, через суд відсудила собі дві кімнати. Могла б жити, але швиденько продала їх якомусь чоловікові. Кімнати відгородили, зробили окремий вхід. Через усі ці клопоти бабуся теж не затрималася на цьому світі.
Все це сталося, коли Олені було вже пятнадцять. Тож вона все бачила на власні очі. І з тих пір ненавиділа сусіда. Хоч і не він був причиною їхніх бід, але подолати себе не могла. Мати після смерті батьків одразу вискочила заміж за якогось пана з квартирою, куди Олені вхід був закритий.
А все через її обличчя. Велике родимце прикрашало праву щоку. Яких лише прізвиськ у неї не було в дитинстві! «Крапчаста» наймякше. Тож вітчимові вона була не потрібна.
Вона ж усіх сусідів розжене своєю пикою! якось підслухала Олена. І з того часу з матірю бачилася лише тоді, коли та приїздила.
Людей вона не боялася, просто на очі не лізла. А коли спочатку в неї округлився живіт, а потім народився син, усі ахнули: «Хто?!» Ніхто не знав, як вона благала свого однокласника Пашка зробити їй дитину. Він тоді ще не до кінця сплутався з життям, тому погодився але за добру суму. Пашко не хвалився, а Олені був важливий син.
Коли Вані було пять, старого сусіда не стало. Зате зявився новий то племінник, то ще хто. Став обживатися: прибудову зробив, воду провів, газ. Олена стиснувши зуби терпіла. То свердлить, то цвяхи забиває. А ще й Ванько туди прибігся. Сяде збоку й цвяшок у дощечку колотить. Олена розуміла хлопцеві не вистачало батька, але й цієї дружби не схвалювала.
Спробувала поговорити з сусідом, але той, як його Ваня називав дядько Олег, просто сказав:
Нехай чоловічу роботу пізнає. Мені батько в три роки молоточок подарував. І не переймайтесь я за ним дивитимусь. У мене самому брати на руках виросли, так що звичний.
Олена пробувала не пускати Ваню, але той ображався, як дорослий. Залізе в куток і мовчить. Зітхне вона і відпустить. У хлопця очі одразу засяють:
Дядько Олеже, я йду допомагати!
Ще Олену бісило, що сусід часто позичався. Сіль, сірники, цукор. Правда, потім повертав але вже цілими пачками. Спочатку вона не брала, а потім махнула рукою: «Нехай лишає на ґанку, якщо грошей шкода». У господарстві все стане в пригоді.
А одного разу вона випадково почула розмову сина з Олегом.
Ось у мене мама гарна, а тата немає. А мені так хочеться… Але мамі не все розповіси, сказав Ваня.
Олена затаїла подих.
Так, Ваню, мама в тебе красуня. Але вона занадто незалежна нікого до себе не підпускає.
А я Петькові Сидорову в вухо вдарив! Він сказав, що в мами на обличчі бородавка, як у відьми.
Олег засміявся:
Та й справді відьма. Я хотів цю спадщину продати, але побачив твою маму й вирішив: звідси ні ногою.
Олена не стала слухати далі і покликала:
Ваню, вечеряти!
Той підбіг:
А можна, щоб дядько Олег із нами?
Вона подивилася в його благальні очі і промовила крізь зуби:
Можна.
Ваня за столом заснув, і Олег акуратно відніс його до ліжка. Олена вкрила сина ковдрою, а потім спитала:
Чаю чи додому?
Він повернувся до неї:
І чаю, і це… і поцілував.
У Олени голова закрутилася, але вона зібралася:
Це що за вільності?!
Олег усміхнувся:
Ти як їжачок колюча. А якщо голку прибрати?
Вона зіграла бровою:
А ось це тебе не бентежить? і показала на своє обличчя.
А я його не помічаю. Мені подобається твій характер, твоя ніжність. А це? Якщо тобі заважає лікуються такі речі просто.
Олена раптом розплакалася:
Ти розумієш, як воно мені все життя заважало? Я навіть працюю вдома, щоб ніхто не розглядав мене з жалю…
Він притягнув її до себе:
Добре, якщо це буде найменшою проблемою в нашому житті.
Вона подивилася на нього:
В нашому?
Так. І гадаю, нам уже час поєднати наші будинки. Завтра ж і почну.
А Олена нарешті зітхнула з полегшенням. Поряд із нею справжній чоловік. Навіть її родиме вже не бентежить. Адже справа не в
